Сьогодні у нашому житті панують добрі янголи і злі демони, які, відповідно, захищають мир і свободу та війну і насильство. Як не розгубитися і не втратити рівновагу? Відповідь на ці питання можна знайти у книжках, які продовжують виходити у цей складний час, наближаючи нас до перемоги і мирного життя.
Валентин Поспєлов. Стокгольм. — К.: Темпора, 2022
Героїня цього роману – столична журналістка Мирослава, схожа на готичну принцесу епохи занепаду: чорні вузькі джинси, довге пальто, важкі мартінси… Донедавна вона була справжньою зіркою, чия кар’єра злетіла після скандальної статті «Податок на правду», наслідки якої, по суті, «знищили розвідувальне управління, а також вперше за сорок років незалежності вибили землю з-під ніг служби безпеки, від чого та й досі не оговталася». Натомість вже тепер Мирослава лікується від залежності, має шефа-плейбоя, нерішучого коханця Йосипа і купу особистих проблем, адже надворі тридцяті роки двадцять першого століття, і отже, журналістика вже не вибирає, за правду вона чи за людину. «Аналітичні видання купуються, парламентарі продаються, законопроекти приймають хіба що після великих хабарів та місяців лобізму, а президент та прем’єр-міністр – насамперед комерсанти, а не політики», – дізнаємося ми про наше недалеке майбутнє. І хоч позаду революція, війна і військовий заколот, а офісну будівлю в центрі Києва, за сюжетом, захопили сектанти-терористи на чолі з харизматичним лідером Ло – люди заклопотані буденними справами? і навіть найбільша за десятиліття снігова буря не зупинить святкування Різдва. Та, можливо, магія, яка вступить у дію, а також подорож до самого серця України – маленького карпатського містечка, де безслідно зникають діти – зможуть щось змінити у цьому апокаліптичному дійстві.
Карма Браун. Рецепт ідеальної дружини. – К.: Книголав, 2022
Переїхавши разом із чоловіком з Нью-Йорка у тихе передмістя, героїня цього роману на і’мя Еліс Хейл оселяється у великому порожньому будинку. Зрозуміло, що їй там дуже нудно, до того ж, її плани не збігаються з чоловіковими. «Наспівуючи свою улюблену мелодію й одягнувши рукавички, вона присіла, щоб викопати садовою лопаткою чималий шмат землі. У ямку посадила рослину, тримаючи її обережно, щоб не пошкодити фіолетові квітки, приплескала коріння землею і, помилувавшись свіжим пружним стеблом і квітами. що вже осяювали сад, відчула спокій. Попереду було ще багато роботи, але вона лягла на м’яку трапу, замість подушки. поклавши під голову руки, спостерігала, як хмари танцюють у височині, захоплена й готова до всього, що чекало попереду». Але, переїхавши, наша героїня твердо вирішила стати письменницею, залишивши кар’єру в піарі. Тому все, що довкола – у казан творчості! У тому числі – стару кулінарну книгу попередньої господині цього дому Неллі Мердок, яка була домогосподаркою і мешкала тут з чоловіком у 50-х рр. Саме тут починається найцікавіше. Окрім рецептів, Еліс знаходить у книзі зашифровані підказки про подружнє життя та помічає схожість між історією цієї жінки та своєю. Це змушує її засумніватися у своїх стосунках із чоловіком. Вона починає контролювати своє життя і захищатись за допомогою кількох отриманих з цієї книжки секретів.
Аманда Лі Коу. Світло далекої зірки. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2022
Це перший роман англомовної письменниці родом із Сінгапуру, і мова у ньому про народження і становлення трьох зірок світового кінематографу: Марлен Дітріх, Анни-Мей Вонг та Лені Ріфеншталь. Саме у їхньому світлі перед нами розкривається ціла епоха, сповнена відчайдушної творчості, боротьби за мрію, незмірного болю та неминучої самотності. Отже, перша з героїнь – німкеня, що покинула рідну країну в час нацистського панування й стала американським символом свободи. Друга – американка китайського походження, чужа в Америці і в Китаї, чия акторська кар’єра – це ненастанне долання культурних стереотипів. Третя — німкеня, авторка визнаних кіношедеврів, яка поховала свій талант, поставивши його на службу Адольфові Гітлеру. А починається розповідь з випадкової світлини, зробленої на одній з артистичних вечірок у міжвоєнному Берліні, де вперше перетнулися життєві траєкторії трьох жінок. Які, як перша з них, навіть не знали, що невдовзі підкорять весь світ. «Ще донедавна Марлен була твердо переконана. Що невдовзі стане справжньою кваліфікованою скрипалькою, та врешті-решт отямилася, усвідомивши, що після певного рівня йдеться вже зовсім не про технічну вправність. Можливості її були обмежені й передбачувані. У кінотеатрі їй платили, та це ж не концертна зала. Де. В чому її неповторні чари? Та й страшно кидати скрипку заради пошуків не знати чого в собі. А може, воно не дрімає, а просто відсутнє?»
Христина Коціра. Яблука Єви. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2022
Одна з героїнь цієї книжки жила своїм життям та дякувала Богу, адже чоловік роботящий, дітки здорові, велика війна повз пройшла. Але не знала, що земля їхня вже їм не належала, та й самих їх, як безправну худобу завантажили у вагон й повезли невідомо куди. У рідному краю, за лінією Керзона, вона залишила рідну хату й попіл батьків і сестри, село яких спалили поляки. У поїзді Єва рятує від смерті немовля й на знак подяки від родини лемків отримує подарунок – дерев’яне яблучко… І ось вже сьогодні, здається, все змінилося, але миру і злагоди у світі небагато. «Євку ніхто не любив, – дізнаємося ми на початку цієї історії. – Ні рідні діти, ні внуки. Онуки навіть бабою не називали. В очі – ніяк, позаочі – старою Макарихою. Але всі як один хотіли бути при ній у хвилину смерті, щоб першими добратися до матрацу під дряхлим бабиним тілом. Вірніше – до того, що було під матрацом. Кожен малював собі гору скарбів, наскільки дозволяла фантазія, і лічив імовірні багатства – баба мусила схоронити немало. Удень і вночі пильно стерегла власне ложе від чужих зазіхань. Усі її статки були там: собі нічого не купувала. Зрештою там таки покоїлось чимало добра, яке баба стягувала впродовж років, даруючи хіба що підстави для нових легенд про свою скнарість». І нехай онука старої, Іра, живе без скарбів, але й мети та мрії так само не має. За сюжетом (і за завданням редакції), вона опиняється на Сході України, де в жінки, що ховається з сином від обстрілів, раптом бачить дерев’яне яблучко…
Стівен Пінкер. Добрі янголи людської природи. Чому у світі панувало насильство і чи стало його менше? – К.: Наш Формат, 2022
Автор цієї книжки кілька років входив у рейтинг топ-100 світових мислителів за версією журналу Foreign Policy. «Мої думки з українським народом. І я сподіваюся, що він напише наступний розділ про нікчемність і безглуздість війни», – пише він сьогодні. Загалом його книжка, як вважають критики, має значно ускладнити песимістам можливість чіплятися за похмуре бачення майбутнього, а все тому, що мова у ній не лише про те, як путінський режим приніс міждержавну війну в Європу але й про те, як повернутися до миру. Тож чому люди воюють і завдяки чому мирно співіснують? Автор вважає, що до цього причетні як демони людської природи: хижацьке насильство, домінування, помста, садизм та ідеологія, так і ангели, які зберігають людське життя і свободу: емпатія, самоконтроль, моральність та раціональне мислення — те, що утверджує цінність життя і свободи. «Чи може новий путінський вівтар з людських жертв також виявитися лише тимчасовим відступом до застарілих традицій війни? – запитує автор. І тут-таки відповідає: – Сподіваємося, що так, але саме собою нічого не відбувається. Щоб повернутися до тривалого миру, нам треба й надалі підтримувати сили просвітництва, які стали підґрунтям для занепаду насильства, а саме цінність людського життя, норми й інституції глобального співробітництва».
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
