Книжки у цьому огляді – наче справжні скарби, які осінь дарує нам перед довгими зимовими вечорами. Їх можна роздивлятися і читати, а також читати уголос, слухаючи, немов музику, бо деякі з них саме про це, мелодійне і важливе, як літнє тепло в душі. Вони здатні змінити ваше уявлення про світ і підштовхнути до пошуків себе, розрадити у смутку і додати кольорів до щоденної радості. Тож читаймо!
Ярина Винницька. Ковчег «Україна». – Л.: Ковчег, 2021
Цей раритетний артбук, виданий за сприяння Українського культурного фонду – наче скриня нареченої, яка вмістить усе наше придане: найцінніші артефакти традиційної культури з музейних і приватних колекцій. Будучи оформлений видатними мистцями, він пропонує пройти шлях від народження (Всесвіту, дитини) через усі головні життєві ритуали аж до Смерті і нового Воскресіння. Насправді цей артбук – це вся культурна спадщина України під однією обкладинкою: артефакти традиційної культури, шедеври професійного мистецтва, символи і архетипи, історичні постаті й видатні культурні діячі – усе те, що заслуговує на статус «бренд України». Це ще один крок до набуття Україною суб’єктності, набуття свого місця у світі, повернення власного історичного спадку. «Пізнай себе і ти пізнаєш увесь світ – цей знаменитий вислів працює і на рівні націй, – нагадує авторка проекту, львівська письменниця Ярина Винницька. – Чим більше ми досліджуємо власну культуру, тим краще розуміємо, хто ми і яка наша мета. Ця книга обов’язково закохає вас в Україну. Відкрийте для себе невідому землю – Тerra Іncognita посеред Європи – з прадавньою історією і унікальною культурою». Тож якби кожен українець знав бодай те, що вміщено у цій книзі, то ми б жили в геть іншій країні».
Юлія Ліньова. 80 літрів подорожей. Історія жіночого автостопу. – К.: Гамазин, 2021
Здається, у жанрі роуд-сторі ми вже все останнім часом прочитали – від не так давно перекладеної «У дорозі» Керуака до «Капітана Смутку» Мартинюка, і тим не менш, ця книжка чимось невломним доповнює колекцію літературних мандрів. Тож зазвичай довга подорож до мрії насправді є мандрівкою до себе. І все, що в ній потрібно, – це 80-літровий рюкзак-компаньйон, сміливість і усмішка. Автобіографічна розповідь у режимі наживо перенесе в суворі кавказькі країни, небезпечні ситуації, несподівано щасливі фінали і неймовірний колорит Індії. Дорога як наркотик, світ як мапа пригод, а людина у ньому як найбільше відкриття. «Іду вздовж вагона, поглядом шукаючи своє місце. Доводиться пригинатися під ногами у дірявих шкарпетках, що стирчать їз верхніх полиць. Складається враження, що шкарпетки з дірками – обов’язковий дрес-код для плацкарта. Сподіваюсь, я його не дотрималась. Іду далі. Вузько. За спиною вісімдесятилітровий рюкзак, який трохи тягне назад. Замислююсь Ї розумію, що він – єдине, що тягне мене в тому напрямку. Це тішить. Повідрізала спогади, як пуповину, але залишила її, замотану у шмат тканини, засихати десь на віддаленій полиці: хай буде. Продовжую пхатись… Знайшла своє місце – верхняя полиця. Рюкзак лежить під моїми ногами як підставка. Треба йому придумати назву. – Васьок, пішли курити! – чую краєм вуха. Вирішено! Із цього моменту свій рюкзак зватиму Василем. Я не проти чоловічої компанії».
Нікола Юн. Танцюй моє серце. – Х.: Ранок, 2021
Це несамовита, надзвичайно емоційна і чарівна історія про життя і кохання. Про вибір. Про ризик. Про сміливість. І про бажання жити на повну. За сюжетом, вісімнадцятирічна Еві, яка після розлучення батьків не вірить у любов, вирішила пожертвувати в бібліотеку свою колекцію романтичних книжок. Але, вийшовши з дому, вона розуміє: сьогодні субота, бібліотека зачинена. Тож дівчина йде в парк і там зненацька натрапляє на трохи дивну жінку з книжками. Еві міняє всю свою колекцію на одну-єдину брошурку — «Інструкції з танців», тоненьку, із залитими водою обтріпаними сторінками. Чудернацька жінка зникає, проте з’являються видіння про розбиті серця, яких Еві прагне позбутися У брошурі Еві помічає адресу танцювального клубу. І тут починається найцікавіше!.. «Через вісім місяців Екс буде грати на гітарі вдома в Лейк-Елізабет.Він відчує біль у грудях Згодом лікарі встановлять, що в нього ушкоджений клапан у серці і це в нього з народження. Перед цим ми разом запишемо цілий альбом. Ми будемо танцювати годинами. Ми будемо кохатися. Він навчить мене грати на гітарі й любити музику так само, які любить сам. Він щодня говоритиме, що любить мене. іноді мені здаватиметься, що все буде добре. А іноді навпаки. Одне я точно знатиму: любов може тривати вічно. зараз він кружляє мене по танцювальному майданчику. Моя рука на його руці. Ми торкаємося одне одното кінчиками пальців. та іноді може здатися, що я вислизаю від нього. Але це не так. В останню секунду я стискаю пальці, і наші руки переплітаються. І тоді я роблю те, що варто робити, коли знаходиш своє кохання. Я міцно тримаю його».
Елізабет Ґілберт. Природа всіх речей. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2021
Ця надзвичайна книжка – бестселер Елізабет Ґілберт, авторки всесвітньо відомих романів «Їсти, молитися, кохати» та «Місто дівчат». Це дивовижна історія про дорослішання й пошуки себе, жагу пізнання, сексуальність, свободу і відвагу. За сюжетом, Алмі Віттекер, жінці з гострим допитливим розумом та невгасимою цікавістю до навколишнього світу, випала доля жити в епоху наукових експедицій і революційних просвітницьких ідей, коли вчені були авантюристами й романтиками. Алмина історія — це пристрасна і захоплива мандрівка людського розуму, спроба пояснити суть усього на світі і досліджувати його попри невтолені бажання та розбите серце. Чи вдасться їй стати визнаним ботаніком поряд із відомими науковцями-чоловіками? Адже Алма Віттекер мала всі шанси затьмарити самого творця еволюційної теорії Чарльза Дарвіна. Куди заведе її спрага до нового? І чи зможе Алма хоч на крок наблизитися до істинного знання про природу всіх речей? Дізнатися про це можна, лише почавши читати. «Перші п’ять років свого життя Алма Віттекер справді була скромним подорожнім у цьому світі — всі ми в малих літах не більш як подорожні — отож її життя поки що не було ані шляхетне, ані надто цікаве: незугарне дівчатко збавило цей час без недуг і прикрих випадків, серед розкоші, майже не знаної в тогочасній Америці, навіть у заможній Філадельфії. А поки дівча підросте ій знову прикує до себе нашу увагу, варто розповісти історію проте, як її батькові вдалося збити такі фантастичні статки. Бо року 1800-то то була не менша дивовижа, як і в усі інші часи, щоб неграмотний чоловік із бідної родини став найбагатшим жителем міста, а отже, шлях, яким Генрі Віттекер дістався до багатства, безперечно, вельми цікавий — хоч, може, й не шляхетний, чого й сам. Генрі не заперечував би».
Френсіс Ґрінслейд. Дорога Рудої Лисиці. – К.: Рідна мова, 2021
Героїня цієї книжки, тринадцятирічна Ліна на прізвище Лисиця вирушає з батьками в мандрівку своєї мрії — до Великого каньйону. «Цього разу я здебільшого схилялася на бік тата, бо пригоди в родині любила саме я 1 ніде правди діти, зазвичай у тата не лежала душа до пригод. Коли мама була в доброму гуморі, вона пояснювала це тим, що він багато працює і багато ходить на роботі, доставляючи поштові замовлення, тож у вільний час просто хоче, щоб ноги перепочили. Коли ж мама, як вона. сама казала, «мала муху в носі», то говорила, що раніше тато був значно веселішим і що він завчасно постарів». І все було добре та весело, аж поки GPS-пристрій її тата завів їхню автівку на глуху лісову дорогу. Події стають драматичними, коли машина ламається і спочатку тато, а потім і мама вирушають по допомогу й не повертаються. Ліна намагається вижити — без харчів, без прихистку, геть сама в неозорому глухому лісі. Тож перед нами сучасна робінзонада, динамічна, повчальна та водночас щемлива. Психологічна підліткова драма, в якій озвучено думки та настрої юної дівчини, котру не балувала доля. Посібник із виживання в дикій природі. Все це ви знайдете в захопливій книжці канадської письменниці Френсіс Ґрінслейд, яка знається на тому, про що пише.
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
