З Вінниці до Парижа – 5 книг про кохання

Героїні цих книжок шукають кращої долі деінде, лише не у рідному краю, де рутина затягує на самісіньке дно буденного життя. Утім, іноді навіть екзотичне і захоплююче життя на чужині не рятує від власних забобонів і стереотипів, які заважають і зрозуміти саму себе, і знайти справжнє кохання.

Ірина Жураковська. Твоя М. – Чернівці: Видавництво 21, 2021

На початку двотисячних років одна з героїнь цього роману їде з Вінниці до Парижа працювати офіціанткою, а друга у той самий час і туди ж, але – з Німеччини. Як складеться доля, відповідно, Марини і Марії? Одна працює у готельному ресторані, друга намагається вчитися в університеті, але незалежно від місця народження і роду занять, типова «жіноча доля» встигає об’єднати обох. Як складалося далі, вже у десятих роках? Майдан і втрата коханого в однієї, травматичний досвід і зміна орієнтації в другої, а ще депресія, офісна рутина, зневіра у рідних і близьких. Зрештою, чудова «жіноча» сповідь про свій особистий вибір, власні бажання, персональну свободу. «– Не хочу я все життя бути офіціанткою! – гукає перша героїня у розмові з подругою. – Ну добре, не хочеш – то й не будеш! Зможеш після повернення працювати перекладачем, наприклад. – І перекладачем не хочу. – А чого ж хочеш? – Аби я знала… Чого не хочу – знаю, а от чого хочу… Хочу не бути нікчемою. Хочу, щоб мене поважали. Хочу допомагати людям… Людей лікувати, як баба Валя. Особливо дітей». Об’єднує ж обох героїнь спільні комплекси, забобони, страх перед «в’язницею побуту і малою дитиною на руках з усіма своїми пелюшками-шмарклями-школами» і переконання, що «від шлюбу жінці сама біда», але також – сподівання на кращу долю. Перший сексуальний досвід, останні надії його оминути… «Соромно, що вона така дурна і неправильна, і що їй від того соромно, – мучиться одна з героїнь. – Але ні, вона більше ніколи-ніколи не буде цього робити. Вона більше ніколи не матиме ні діла з чоловіками. Вона більше ніколи-ніколи не вийде з цієї кімнати. Вона не піде сьогодні на пари, вона більше ніколи нікуди не піде». Утім, хоч у Парижі, хоч у Мюнхені, хоч у Києві – всюди перемагає жага до життя, і пошук своєї власної, не схожої на штампи і стереотипи долі, на яку заслуговують героїні цього роману.

Майґуль Аксельссон. Квітнева відьма. – К.: Комора, 2021

Притулок для інвалідів у цьому знаковому романі схожий на в’язницю, в якій нічого не міняється з післявоєнного часу. В одному з таких будинків мешкає героїня, прикута до ліжка, але сильна духом – квітнева відьма, котра стежить за трьома своїми зведеними сестрами. Адже одна з них живе її життям, хоч всі троє не можуть заповними поронжу в душі – ані коханням, ані алкоголем, ані родиною. Як наприклад, одна з них. «Але переспати з ним – це лише шлях, а не ціль. Маргарета мала передчуття, що могла б задовільнитися навіть тим, що викликала у Флемінга пожадання у відповідь, але насправді їй уже стало однаково. Усередині неї була якась порожнеча, яку треба заповнити, і Маргарета знала, що це станеться, коли вони однієї літньої ночі лежатимуть серед заростей вересу. Флемінг має сказати або зробити щось – вона не знала, що саме, але після цього вся порожнеча в її тілі заповниться назавжди. Після цього вона зможе задоволено жити далі. Наповнена навіки. І нарешті це сталося. Одного вечора Флемінг поклав руку їй на стан і почав розстібати свої штани». І лише наприкінці квітневій відьмі вдається помститися, коли завдяки таємничим листам сестри збираються разом, і звільнитися з-під чар їм буде нелегко.

Бет О’Лірі. Квартира на двох. – Х.: Віват, 2020

За сюжетом цього роману, Тіффі і Леон живуть в одній квартирі, вони сплять в одному ліжку, хоч ніколи не зустрічалися. Так уже сталося, що героїні терміново потрібно з’їхати від колишнього хлопця, і краще в квартиру дешевше, а герой працює ночами в хоспісі і потребує грошей. І тоді вони знаходять божевільне, але в той же час ідеальне рішення: Леон буде жити в квартирі вдень, а Тіффом – вночі і на вихідних. Вони бачать тільки сліди один одного – брудні чашки, розкидані туфлі, шарфи і книги – і пишуть один одному записки: про те, хто повинен винести сміття, прибрати речі, полагодити опалення. А ще діляться новинами про ревниву дівчину, нав’язливого колишнього, друзів і проблеми на роботі. Скільки потрібно записок, щоб подружитися з людиною, яку ніколи не бачив? А через скільки записок можна у неї закохатися? Авторка роману – британська письменниця, раніше працювала в дитячому видавництві, а дорогою з роботи й на роботу в потязі написала свій перший роман – «Кімната на двох». Її книжки перекладені понад 30 мовами, тепер також і українською.

Лінда Муллалі Гант. Скоро розпогодиться. – Х.: Віват, 2021

…Іноді здається, що ця книжка – своєрідний спіноф історії про рибку-бананку в Селінджера. Героїня мешкає з бабусею на півострові, краща подруга віднедавна не грається з нею в піску, щоб не зіпсувати манікюр, а неочікувані повороти і сюрпризи вже не тішать, як раніше, оскільки подруги дорослішають. І лише зустріч з новачком на півострові – так само, як колись з Симором у вищезгаданого класика – допомагає героїні тримат ся на плаву, наче на матрасику в океані, коли рибка-бананка запливає у печеру. Щторм і гіркий досвід, самотність і розчарування в близьких і рідних, справжня дружба і доброта – усе це наповнює життя нових друзів, допомагаючи їм вижити. «Ґасті Ґейл? — вигукую я. — Це найкраще ім’я у світі. Ба навіть у всьому Всесвіті! Хоч як крути, чудове ім’я. Брови батька й сина повзуть угору одночасно, наче вони це репетирували. — Ваше ім’я набагато краще, ніж до нудного звичайне «Делсі Мак-Гілл», — пояснюю я. Бабуся порскає: — «Делсі Мак-Гілл» — це наче музика, люба моя. А «Ґасті Ґейл» звучить… — Вона кидає погляд на чоловіка й трошки червоніє. — Звучить теж дуже гарно. — А ви знаєте, — озивається нарешті хлопчик, — що означає «Ґасті Ґейл»? — Авжеж! — відповідаю я. — «Бурхлива буря». Два слова, що мають те саме значення, як ото «мокра вода». — Ну, деякі люди кажуть, що я насправді скидаюся на бурю».

Кетрін Ґрей. Несподівана радість звичайності. – К.: Yakaboo Publishing, 2021

Не маючи нічого проти заможного життя і нікого не відмовляючи від пошуку кращої долі, авторка цієї книжки лише нагадує, що гонитва за кращим вимотує. Натомість те, що іноді ми не помічаємо поруч – рідних і близьких, буденні життєві розклади, знайому їжу, стосунки, справи – робить нас біднішими, а іноді й нещасними. «Дівчинку із широко розплющеними, круглими від здивування очима висмикнули з Південного Бірмінгема, де вона, здається, все своє підліткове життя простояла на узбіччі, чекаючи, коли ж приїде вже той чортів автобус, – починає автора свою історію. – Тож коли я опинилася у глянцевому царстві, то не могла отямитися від подиву, як Вілл Феррелл в «Ельфі», і постійно казала щось таке: «Це мені? Назовсім?!. Ця канапка перевернула все моє життя… Ви посилаєте мене до Брістоля написати статтю про подорожі? Серйозно? Боже, це щастя!» У мене голова йшла обертом». Утім, На зміну гламурному початку кар’єри нашої героїні прийшло глибоке болото меланхолії, а ще вона, за її словами, по коліна загрузла в алкоголізмі та суїцидальних думках, тож виплутатися з тенет невдоволеності стало для неї питанням життя чи смерті. Тож, будучи родом з покоління «все не так», як визначають нині міленіалів, у період одужання авторка-героїня навчилася відшукувати дивовижне в буденному. Рецепт виявився дуже простий: записувати по п’ять фактів, за які ви вдячні. Щодня». Що було далі, а також до чого призвела ця терапія, можна дізнатися з цієї дивовижної книжки.

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ

Поділись


Новини партнерів