Одна із читачок мого допису «Любов чи влада – дві моделі шлюбних відносин» питає: «Що примушує людину замислитися над своєю звичною поведінкою, раптом побачивши в ній некоректність?» В цьому питанні міститься кілька питань: що примушує людину замислитися; що є звичною поведінкою; коли виникає ця раптовість, щоб побачити некоректність своєї звичної поведінки.
Треба сказати, що більшість людей взагалі ніщо не може примусити замислитися над своєю поведінкою. Такі люди в ній ніколи не побачать якусь некоректність, оскільки вважають себе правими в усіх своїх поступках, якими б вони не були. Мало того, навіть якщо такі люди і зрозуміють, що вони роблять щось неправильно, вони ніколи не визнають цього, бо їм соромно. І лише дуже невелика кількість замислюється, що через свою звичну поведінку щось у їхньому житті відбувається не так.
Що ж може бути некоректним у звичній поведінці? Тут слід спершу зрозуміти, чим така поведінка обумовлена. Найочевиднішими чинниками, які формують звичну поведінку, є різні стереотипи! Стереотип – це думка, яка укорінилась у тому чи іншому суспільстві та якої те суспільство вимагає дотримуватися, щоб бути таким, як усі. Тобто, це влада запроваджених ненаписаних, але дуже серйозних правил, яким вимагають обов’язково підкорятись. І така влада стереотипів може бути як корисною, так і насильницькою.
Стереотипів величезна кількість. Наприклад, корисні вимагають тримати себе та свою оселю у чистоті, своєчасно чистити зуби, ходити до лікаря тощо. Але є стереотипи, які несуть насильницькі правила. Чого лише варта релігія! Адже саме вона визначає шлюбні відносини між чоловіком та жінкою, де остання ніхто – вона лише зроблена з ребра Адама, тому має підкорятися усім – і чоловіку, і його родині. Тут жінка потрапляє в полон цих патріархальних стереотипів і або стає рабою того образу життя, або все руйнує, щоб вийти з нього.
У нашому випадку ми розглядаємо пару, яка колись взяла шлюб, щоб у здоров’ї чи хворобі, у багатстві чи бідності бути разом до кінця життя, що також є одним із стереотипів, начебто корисних, однак не для всіх! Якщо хтось не хоче підкорятися стереотипу, він (вона) починає протестувати тими чи іншими способами, розриваючи ці пута. Мабуть, саме в цей момент хтось із пари вперше замислюється, а що не так із моєю звичною поведінкою, раптом побачивши ній некоректність. І це вже примушує шукати вихід із ситуації, комусь робити певні дії.
У одному випадку протестуючий тікає з полону нестерпного для нього стереотипу, залишаючи там «сліпого», якому та атмосфера комфортна. «Сліпий» же шукає у цьому колі іншу людину для пари, і живуть вони або щасливо, або знову розбігаються. Той, що втік, живе в іншій реальності, де ніхто більше його не пригнічує. У другому випадку, якщо протестуючий із-за якихось серйозних причин не може вийти із полону стереотипу, раптом побачивши його насильницький вплив, він скоряється йому і живе страдницьким життям, очевидно, будучи мазохістом. У третьому випадку бранець комфортного для нього стереотипу раптом бачить, що його половинка протестує і не хоче коритися, що це руйнує його звичне життя. Тут він може «прозріти», відчувши правоту своєї половини, і прийняти кардинальне рішення – вийти з цього полону разом, будуючи далі зовсім іншу реальність!
Отож, як видно із сказаного, бажання зберегти те, що є дуже важливим йому (їй) для життя, сприяють тому, що хтось із пари або обоє спробують замислитися над своєю звичною поведінкою, раптом побачивши в ній некоректність. Однак, тут важливе значення має час, оскільки стереотипи живуть довго, навіть не десятиріччями, а сторіччями, а людям відведено набагато менше, вони можуть просто і не встигнути замислитися, а тим більше щось змінити.
Автор Tana Istama
