Іноді ризик, на який наражаються героїні цих книг, несподіваним чином вибудовує історію їхніх стосунків з епохою. В якій, додамо, люблять смерть більше, ніж життя, вшановують героїв-чоловіків, забуваючи про героїчних жінок, і продають Батьківщину за те, що вона виявилася мачухою.
Марта Гавришко. Долаючи тишу. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Щодо героїнь цієї незвичайної книги пам’яті історія завжди була несправедлива. Розповідаючи про період героїчної боротьби за часу ОУН-УПА, конспірації ті підпілля, авторка нагадує про те, що, як правило, героями завжди виступали чоловіки: Бандера, Шухевич та інші. У той же час, жінки залишалися в тіні, хоча, відповідати за «лісових» чоловіків перед більшовицькою владою, односельцями і рідними убитих доводилося саме їм. Героїнями збірки стали лише 27 жінок, які на час запису інтерв’ю мешкали у Волинській, Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській областях. Це регіони, де активно діяло націоналістичне підпілля та УПА, і де пам’ять про них вшановують вже кілька десятиліть. Зустрічі з жінками відбувалися в їх приватних помешканнях. «Якою є пам’ять про тих жінок, які мали досвід, відмінний від досвіду «канонізованих» Ольги Басараб, Олени Теліги і Катерини Зарицької? – запитують в збірці. – Чи відомі імена й долі зв’язкових, розвідниць, радисток, друкарок, санітарок, пропагандисток, життя яких перевернула війна, забравши їхню молодість, здоров’я або й життя? Чому в героїчній історії їм відводять другорядні ролі?»
Олесь Ульяненко. Софія. – Х.: Фоліо, 2018
Старі, як світ, сюжети у викладі цього автора – і церковною анафемою покараного, і в порнографії звинуваченого, і, нарешті, убитого «за нез’ясованих обставин» – щоразу виглядають трагічно привабливими. І все через те, що Ульяненко, немов Буковскі, пише «з життя», тобто, не вигадує, а розповідає все, як є, як було, і як буде. Хоча, на перший погляд, кримінальний світ в його текстах мало чим відрізняється від того, що ми бачимо в житті і по телевізору. Але зрозуміти його героїв та їх дії – так, щоб читач не тільки отримав задоволення від чергової «чорнухи» з «полуничкою», а перейнявся гірким пафосом автора – це було під силу тільки Ульяненку. Ось і на цей раз його новий роман, останній з кримінального циклу, заснований на реальних подіях, хоча, дійсність в ньому «деформована» особистими рефлексіями героя, і в цьому теж суть магії цієї прози.
Наталя Тисовська. Київські канікули. – К.: Нора-Друк, 2018
Пригоди, як виявилося згодом, чекають на героїню цього гостросюжетного роману, американку Дженні, буквально всюди, а щодо потрапляння в халепи, то це, за її словами, «її іманентна здатність». Тож приїхавши на стажування до Києва з далекої Міннесоти, вона стала жертвою не лише пограбування в метро (поцупили гаманець з адресою установи), але й опинитися в результаті карколомних подій у полоні. У заґратований заміський будинок доля підкинула їй також посетру-заручницю, але самої лише рішучості та мужності характеру (яких героїня, до того ж, не мала), наразі було недостатньо. Утім, спробувати ніколи не буває зайве, хоч невідомо, в які нетрі пам’яті – історії, поколінь, родини – може завести ця пригода. «Примара поманила мене рукою, я ступила до неї кілька кроків – і нарешті за рисами дівчини з минулого впізнала свою товаришку-заручницю. Ось чому на світлинах Людмила Фоя здалася мені такою знайомою! Вони і справді трішки схожі – ці дві загадкові українки. Людмила Фоя – підпільниця ОУН (б), яка в свої двадцять із хвостиком років встигла повоювати і з нацистами, і з комуністами та ввійшла в історію українських визвольних змагань як, напевно, єдина жінка — подвійний агент».
Марія Галіна. Мала Глуша. – Х.: Фабула, 2018
Молода практикантка Роза з першої частини цього роману, позначеного, як «фантастична сага часів застою», не відразу здогадується, що її колега – сертифікована відьма. І що глузливий шанувальник – мисливець на демонів, ліквідацією яких займається таємничий відділ в приморському місті. Напередодні Олімпіади чистять від бомжів і спекулянтів не тільки Москву, і не тільки від них – Одеса, що вгадується за сюжетом, не менше потребує «відділу очистки», оскільки суховантажі з танкерами можуть завезти (і завозять-таки) заморську заразу. Серед якої, додамо, не лише блохи з тарганами, але й істоти з потойбічного світу: демони, сукуби та інша потолоч, і затишна радянська мелодрама в стилі «Службового роману» обертається на сучасний трилер в дусі «Потойбічного» і навіть «Чужого». У другій частині роману містика переходить в метафізику, парочка героїв вирушає в Малу Глушу – таку собі радянську Лету – щоб, потрапивши до світу мертвих, визволити звідти своїх коханих: чоловік – дружину, жінка – сина. Похмура історія про загробні краї, суть якої в тому, що треба відпускати минуле, аби жити сьогодні, мріючи зазвичай про «світле майбуття».
Марина Абрамович. Пройти крізь стіни. – К.: ArtHuss, 2018
«Королеві перформансу», відомій сербській художниці, нещодавно виповнилося сімдесят, і саме до цього ювілею був приурочена публікація її мемуарів, які тепер вийшли в Україні. У книзі фрагментарно представлені всі періоди життя авторки – мистецька діяльність в Югославії та Белграді 70-х, кохання до художника Улаю, розлучення з ним через 12 років на Китайській стіні, дослідження можливостей свого розуму і тіла, опис скандальних виступів художниці в обрамленні великої кількості ілюстрацій. Книга ризикує повторити успіх знаменитого арт-проекту нью-йоркського MоMA «У присутності художника» – у всякому разі ефект присутності від читання гарантований. За чотириста сторінок можна встигнути фрагментарно прожити з Абрамович її життя: побувати в Югославії та Белграді 70-х, закохатися в художника Улая і розлучитися з ним на Китайській стіні через 12 років, досліджувати можливості свого розуму і тіла і достовірно дізнатися, як народжувалися і чого коштували художниці її скандальні виступи. «Марина Абрамович – одна з найбільш відомих художниць сьогодення. За нею – велика особиста історія, втрати, біль в невпинне розширення меж про те, чим є людина. Що є людина. Її автобіографія може бути ключиком до розуміння її. А через її історію – і новітнього мистецтва та сучасності», – зауважує Олександр Михед, куратор серії «UkrainianArtBook», в якій вийшла книжка.
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
