Любов – то хімія чи психоз?

Відомо, що почуття любові – великий дар, яким користуються щасливі пари. Однак інші пари переживають руйнування любові та її повне знищення. Нещодавно зустріла на цю тему дуже сумний висновок – квінтесенцію усієї книги Ірен Роздобудько «Ескорт у смерть», де вона каже, що любові нема, то все – психоз. Цікава теза, яка базується на важких переживаннях і, відповідно, стражданнях колись закоханої, але покинутої жінки, із-за чого та вистрибнула з третього поверху, не загинула, але стала калікою. Очевидно, тут любов – це палка пристрасть, схожа на залежність до наркотиків, алкоголю, цигарок – тобто до хімічних речовин, які певним чином діють в організмі. Дивно, що на відміну від останніх залежностей, любовна пристрасть може кудись зникнути.

Недаремно, кажуть, що любов живе 3 роки, поки, на думку вчених, діють гормони у вигляді хімічної реакції, тільки гормони перестали діяти – любов померла. Таку хімію почуттів ми зустрічаємо у книзі Е. Єлінек «Піаністка», за яку авторці дали Нобелівську премію. У ній показано, як секс, складовий тієї ж хімії, розчавив любов і спопелив усі почуття. Вражаючим тут є те, що під впливом хімії у героїв відбувається якась мутація в мозку, на основі чого вони роблять дії руйнівного характеру, котрі й знищують почуття любові.

Людські істоти різні, то й ці реакції проходять у них по-різному, що нерідко залежить від статі людей. Найчастіше сильна стать показує свою владу над слабкою, насолоджуючись цією владою, принижуючи слабкого, що ми бачимо в «Піаністці», у той час як у «Ескорті …» сильною статтю є жінка (наче б то слабка стать). В усіх випадках все починається з романтичних почуттів, які також виникли, як кажуть, під впливом саме гормонів (хімія), котрі й викликають таку гостру реакцію на ту особу, в яку закохується інша.

І коли гормони перестають діяти на закохану особу, її кохання вмирає, в той час як у іншої сторони воно може ще «горіти», а тому приносить йому (їй) нестерпний біль! Звісно, у більшості больові реакції поступово згасають, хоч «шрами» залишаються на все життя. Однак у деяких осіб це «горіння» перетворюється в психоз – нав’язливу ідею, яка не дає спокою ні на мить, перетворюючись у ненависть. Тут хімія викликає вже інші мрії й фантазії! Вони можуть об’єднатися у почуття помсти, причому, часто навіть не до того об’єкта, який приніс біль від відкинутої любові, а до зовсім чужих об’єктів, котрі ніякого відношення не мають ні до кого. Зрозуміло, що мститися може лише сильна людина. А що ж із тими, слабшими, які були відкинуті? Тут хімія викликає інші реакції, які часто дають їм відчуття приниження, безкінечного болю, із-за чого вони скочуються у алкоголізм чи наркоманію, а то й зовсім кінчають життя самогубством. То що виходить, що і почуття любові, і почуття ненависті, і почуття помсти – це усе просто хімія, яка у окремих осіб викликає психоз?

Автор Tana Istama

Поділись


Новини партнерів