Часто партнер залучає до стосунків третього, щоб той грав роль психолога, пише для НВ STYLE Вікторія Лук’янець, психолог, гештальт-терапевт.
– Тема зрад – вічна. І актуальна вона відтоді, як виник шлюб. Із чим зазвичай асоціюється слово “зрада”? Це біль, провина. Я пропоную поглянути на зраду з трохи іншого ракурсу
Двоє зустрілися, покохали одне одного. І ось вони вже стоять біля вівтаря і присягаються у вірності одне одному «в багатстві й бідності, поки смерть не розлучить нас».
Час минає. Як люди, так і стосунки не є чимось статичним і розвиваються. В один прекрасний (або не дуже) момент може виявитися, що між партнерами з’явилася тріщина. І, щоб її залатати, треба щось робити, шукати, змінювати. Часто “цементом” для стосунків може стати третій – той, який не зайвий, а запасний. І який, якщо хороший, то скріплює – “надійно цементує” – шлюб.
Але, буває, що партнер, який більше не задоволений ситуацією, що склалася в парі, починає шукати вихід. Він “штормить” стосунки, пропонує рішення, як вдихнути у них життя, зробити їх більш повноцінними – такими, де можна не “застигати”, а розвиватися і реалізовувати свої потреби. Тобто партнер намагається стосунки змінити.
І правда життя в тому, що часто найпростішим варіантом змін стає коханець або коханка.
Я б виділила три причини, через які у стосунках з’являється третій:
- Партнер/и не можуть задовольнити свої потреби у стосунках;
- Партнер/-и не можуть висловити почуття в парі;
- Між партнерами є невирішений хронічний конфлікт.
Тобто партнер залучає до стосунків третього, щоб той, по-суті, грав роль психолога, якому можна довірити все те, що неможливо висловити в стосунках.
Насправді, зрада – не такий вже й “легкий” варіант зміни стосунків. Тут немає винних – кожен із партнерів несе свої 50% відповідальності за те, що сталося. А страждають обидва.
Якщо тріщина у стосунках неглибока, то часто третій якраз і стає тим клеєм, який її склеює. І партнер, який зрадив, взагалі не збирається йти з сім’ї/пари. Третій задовольняє його потреби (наприклад, у сексі, у визнанні), йому можна поскаржитися на свою половину, заспокоїтися, повернутися додому і жити, як і раніше.
Якщо ж глибока, то партнер, який зрадив, може ухвалити рішення піти з сім’ї.
Для ілюстрації розповім коротку історію з життя (з дозволу учасників подій, задля конфіденційності імена й факти змінюю, збіги з реальними людьми – випадковість).
Він і Вона. Для обох їхній шлюб – другий.
Після того, як пристрасті стихли, років приблизно через три, секс став обов’язком. Один раз на місяць вони займалися ним «для здоров’я», а не для задоволення. Додалися невирішені конфлікти з інших питань. Виявити почуття в парі й домовитися не виходило.
Він не міг задовольнити потребу в сексі в їхніх відносинах і знайшов коханку. Вона “нічого не знала”. Так тривало п’ять років. Доти, доки він не задумався, чи не піти до коханки. Дружина все дізналася, звинувачувала його. Він каявся.
На момент, коли ми бачилися востаннє, він вирішив залишитися з нею. Пробує говорити з нею про їхнє подальше життя. Але вона наразі не готова до діалогу. Ще занадто сильну вона має образу. Вона вважає, що він її зрадив і винен.
Можливо, з часом їм вдасться «зустрітися», поговорити і переформатувати стосунки.
Якщо не вдасться, то все так і буде, як протягомпопередніх 5 років – сварки і самотність удвох. Тоді знову потрібен буде третій – коханець або коханка.
Як варіант, один з партнерів, який дорожить і цими стосунками, і цією людиною, вирішить усвідомити, що ж реально відбувається в парі, які потреби в цих стосунках він задовольняє і не задовольняє. Відчути свої кордони, навчитися спілкуватися без звинувачення партнера. Попрацювати над собою – попрацювати над стосунками.
В цьому разі є шанс, що стосунки зміняться, в них з’явиться простір для почуттів, діалогу, щирості, тепла, вразливості, справжності – і третій буде дійсно зайвим.
