Глобальна пандемія призвела до масштабних зрушень у мистецькому просторі. Це зазначили провідні мистецтвознавці, культурні менеджери, ментори й куратори. Зокрема, не так давно директор Art Basel Марк Шпіглер у своєму тексті для Financial Times констатував, що «коронавірус каталізував швидкий цифровий ренесанс».
Діана Анпілогова, молода українська аніматорка та 3D-художниця, — одна з діячок цього нового «цифрового ренесансу». Її творчість є прикладом того, як ремесло може поєднуватися з осяянням, а традиційні художні практики — з найновішими технологіями. Нині художниця навчається у New York Film Academy, одному з найпрестижніших світових закладів, що готує 3D-аніматорів, диджитал-митців, акторів і кінематографістів. Випускники Академії працюють у провідних кіностудіях США: DreamWorks, Bluesky, Universal, Warner Bros, Cartoon Network Netflix і без перебільшення створюють обличчя сучасності.
Діана належить до митців-універсалістів. Її надихає той факт, що анімація — це своєрідна універсальна мова з унікальним лексиконом, який легко долає соціокультурні бар’єри й промовляє буквально до всіх.
У контексті творчої свободи це означає практично безмежні можливості «візуального есперанто», яким можна вести діалог одразу на багатьох рівнях: соціокультурному, міфологічному, етнічно-расовому, класовому й політичному.
Молода українка вже встигла дебютувати у великих видавничих проєктах. Зокрема, вона розробила візуальний дизайн для книжкової серії «Осінь патріархів», у рамках якої заплановано видання плеяди іспаномовних письменників, що писали про диктаторів. Перша книга із серії — роман «Осінь патріарха» Габріеля Гарсія Маркеса з обкладинкою у виконанні Діани Анпілогової — вже з’явилася на полицях українських книжкових магазинів. Видання було здійснено за підтримки потужної благодійної фундації «Гуманітарний проєкт».
Приклад Діани Анпілогової може слугувати дієвим мотиватором для молодих українських митців, що прагнуть дебютувати на мистецькій арені. Історія Діани вкладається в контури класичної американської мрії, адже є прикладом блискучої самореалізації, цілеспрямованості, креативності й безумовного таланту. Вона показує, як амбітна українська дівчина з провінції самотужки змогла реалізувати свою мрію й опинитися у світовому осередку цифрової індустрії.
Свого часу, ґрунтовно обдумавши свої мистецькі перспективи, Діана спинилася на освіті в США. Такий вибір був продиктований особливістю спеціальності: в Україні досі немає університету де б навчали анімації та створенню візуальних ефектів. Вступу передував рік напруженої підготовки, вивчення 3D-програм і складання міжнародного іспиту з англійської. За словами самої художниці, під час підготовки на сон мало коли лишалося більше як п’ять годин. Підсумком виснажливої праці став лист-запрошення на навчання до New York Film Academy.
Величезну роль у подоланні цього непростого шляху відіграли джерела її натхнення. Одним з універсальних мірил успіху для Діани є роботи її улюбленої студії Pixar, яка нині є грандіозним майданчиком для творчості й одним із глобальних кластерів світової цифрової індустрії. Ця велика кіностудія є чимось на кшталт Кремнієвої долини, де локально сконцентрована індустрія високих анімаційних технологій.
Про своє захопленнями філософією робити Pixar говорить сама художниця: «В Америці дуже зважають на думку людини, що дозволяє вільно висловлювати це базове людське право. Ця риса дуже добре помітна на прикладі студії Pixar: кожен співробітник компанії може висловити свою думку відкрито або запропонувати свою ідею».
Така увага до людей і їхнього інтелектуального капіталу призвела до того, що студії Pixar вдалося зібрати чи не найбільшу креативну команду художників й аніматорів в історії усієї галузі. Невипадково аніматори й продюсери Ед Кетмелл та Емі Уоллес влучно охрестили кіностудію «корпорацією геніїв».
New York Film Academy, у якій навчається Діана, є сходинкою до цього вибраного мистецького кола, «корпорації геніїв», що спричинила глобальний переворот у світі анімаційного мистецтва.
Цікаво, що будівля штаб-квартири Pixar (розташована на площі в 15 акрів на місці колишнього консервного заводу неподалік від моста Бей-Брідж у Сан-Франциско), має офіційну назву «Стів Джобс білдінг». Легендарний Стів Джобс справді брав найактивнішу участь у проєктуванні її фасаду та інтер’єрів, а також у творенні філософії її роботи. Вхід до студії прикрашає шестиметрова скульптура символу студії — лампи Люксо-молодшого, далі йде красивий атріум зі скляною стелею, заставлений фігурами героїв з «Історії іграшок» Базза Лайтера і Вуді, зібраними в людський зріст із кубиків Lego.
Таким чином, студія втілює легкість, відкритість, інклюзивність і демократизм, що нині найбільше характеризують американську демократію.
Шлях до цієї найбільшої кіностудії для Діани розпочався багато років тому в мальовничому й сяйливому Мелітополі, де вона народилася.
Можливо, саме філософія відкритого простору українського Півдня з його синкретичним поєднанням стилів у широкому спектрі від радянського монументалізму до кемпу двотисячних істотно вплинула на її візуальні візії.
Діана була талановитою дитиною. У школі часто стикалася з класичним нерозумінням, хоча ніколи не ставала ізгоєм. Свої творчі здібності виявила напрочуд рано: малювала, скільки себе пам’ятає. У художній школі зарекомендувала себе як одна з найкращих учениць, брала участь у конкурсах і багатьох учнівських виставках. Шість років віддала навчанню на фортепіано.
Вичерпно освоївши техніку створення статичних малюнків, молода художниця вирішила «продегустувати» Digital-формат. Так уперше відкрила для себе 2D-анімацію. За словами художниці, її дуже захопила ідея, що її малюнки можуть «оживати». Рух для Діани став тією абсолютною константою, що розширила її можливості й водночас поставила перед новими викликами. Зрештою, мисткиня повністю перейшла на Digital-формат.
Нині художниця використовує різні техніки створення зображення в digital: «Часто я послуговуюсь технікою, яка дуже популярна у створенні ігор, концепт-артів, постерів до фільмів і т. д. Ця техніка передбачає створення зображення шар за шаром на манір комп’ютера. Один за одним художник накладає окремі „pass’и”, тобто шари, які відповідають за конкретні аспекти малюнка (наприклад колір, віддзеркалення, світло, тінь тощо). Ця техніка допомагає досягти дуже реалістичного зображення, не відступаючи від академічних правил взаємодії кольорів і взаємодії світла та тіні. Це дуже гнучка техніка, адже художник має повний контроль над кожним шаром, і може змінювати його, не впливаючи на інші. У традиційному малюванні таке практично неможливо: роботи олією й акрилом ще можна „переписати” поверх, а от малюнки аквареллю пишуться відразу, там немає права на помилку».
Остаточним поштовхом до такого «переходу» на диджитал-формат став перегляд мультфільму від Pixar «Таємниця Коко». У мультфільмі, створеному за допомогою найновіших 3D-технологій, ішлося про містеріальний фольклор Латинської Америки, пов’язаний із Днем мертвих. Цей мультфільм умістив усі джерела натхнення Діани: синкретичну міфопоетику, латиноамериканську чуттєвість, гротеск, чорний гумор і, найголовніше, високий гуманістичний пафос.
Естетичний і емоційний заряд мультфільму став визначальним для її подальшої кар’єри. Саме після цього Діана остаточно вирішила, що бажає бути частиною креативної команди, що створює історії за допомогою 3D-анімації.
Такий вибір був продиктований не лише жвавим мистецьким інтересом, а й бажанням іти в ногу з часом. Нині візуальне мистецтво все частіше розвивається саме в рамках глобальної тенденції до зацифрування. Про це каже й сама художниця: «Коли мені було п’ятнадцять років, мені доводилось тягати величезну сумку з ватманами, два пенали з фарбами, пензликами, альбомами, олівцями, ножами для олівців, гумками, кнопками й іншим приладдям. Натомість тепер — тільки планшет. І все. Ознакою часу стали мобільність і комфорт. Свій робочий арсенал можна взяти із собою куди завгодно, тепер зовсім не страшно „випустити натхнення”, коли під рукою немає паперу, наприклад, у дорозі. Так само це спрощує роботу з референс. Анімаційною мовою референс — це допоміжні зображення або відео. Наприклад, щоб намалювати жирафа, більше не потрібно шукати книги в бібліотеці, можна відразу знайти зображення в мережі. Або щоб зробити анімацію гімнаста, можна знайти відео в інтернеті, і це дуже допомагає робочому процесу…»
Надзвичайно знаковим можна вважати те, що Діана, по суті, є ровесницею 3D-анімації. У цьому можна простежити історичні алюзії. Історії притаманна циклічність: такі культові режисери, як Фріц Ланг, Жан Ренуар чи Жана Віго, теж були ровесниками кінематографа. В історичному підсумку вони стали не просто піонерами, а й кіноапологетами, адже наперед визначили естетичну й етичну парадигму європейської кіно.
Саме тому в нинішніх умовах Діана як митець володіє унікальним привілеєм першопрохідця й сучасника; вона належить до покоління митців, що перебувають в епіцентрі становлення, точці кипіння творення.
Мистецтво і пандемія
У сучасних умовах 3D-художник перебуває в авангарді «цифрового ренесансу», на самому вістрі сучасності. Пандемія не лише не загальмувала диджитал-індустрію, а й каталізувала творчий процес. Нові виклики породили нові можливості. Анімаційні компанії нині розвиваються шляхом «поділу ядер» стартапів, просто лавиноподібно… Цікаво, що на першій стадії «ланцюгової реакції» їхнього розвитку, як правило, стоїть діяльність однієї єдиної людини, що затято відмовилася зрікатися своєї мрії й вирішила, незважаючи ні на що, втілити її в життя.
Такою людиною, без сумніву, є і Діана. Вона пройшла величезний шлях від канонів академічного живопису до практично необмежених можливостей 3D-анімації. Нині Діана як митець займається творенням «вторинної віртуальності», яка з кожним роком усе більше претендує на тотальність матриці з однойменного культового кінофільму. Вона належить до класу людей, що посядуть нішу нового істеблішменту в результаті цієї грандіозної культурної трансформації.
Глобальна пандемія стала каталізатором і без того стрімкої диджиталізації та віртуалізації. На наших очах відбувається радикальне переформатування звичних схем комунікації. Пандемія змінила мистецькі акценти: важливі переговори й конференції перейшли у Zoom, кінофестивалі — на YouTube, а виставки — у віртуальний експозиційний простор.
Таким чином, сучасні медіа і диджитал-технології нині створюють не просто цифровий симулякр чи ефемерну «паралельну реальність», а повноцінну нову реальність, своєрідний «новий дивний світ». Критики зазначають, що на тлі своєї всеохопності й тотальності «симуляція перестає сприйматися як симуляція».
Цілу низка цьогорічних фестивалів, перформансів, виставок, лекторіїв, інтенсивів і конференцій було успішно переведено в онлайн-форматі. Це сприяє все більшій незалежності митців від гегемонії усталених інституцій і фундацій.
Про це говорить сама мисткиня: «Одна з важливих мені цілей для мене — це незалежність і сучасність. Мені хочеться йти в ногу з часом і не залежати від зовнішніх обставин. Вірність такої стратегії показав карантин: аніматорам не має значення фізична присутність у студії, вони можуть працювати віддалено з будь-якої точки світу, все що потрібно — це правильний „setup”, який зазвичай складається з комп’ютера, великого екрана й інтернету. Навіть у такий час аніматори не лишаються без роботи і зарплати».
Покоління бумеранг
Діана Анпілогова без сумніву належить до «покоління бумеранг»: генерації молодих й ініціативних міленіалів, які, збагатившись унікальним закордонним досвідом під час навчання, стипендіальних програм чи творчих резиденцій, згодом повертаються у свою Батьківщину й радикально змінюють тут мистецький та інтелектуальний клімат. Шляхом такого культурного обміну для українців ширше відкривається «вікно у світ». На прикладі Діани можна сказати, що такий обмін сприяє розгерметизації локальної художньої арени, робить її відкритою для зовнішніх впливів.
Фантастична працездатність та ідейність Діани дозволили їй у свої роки сформувати серйозний і конкурентний творчий бекґраунд.
Успіх і креативність українців у цифровій індустрії показує, що відбувається глобальна дефрагментація світового культурного ринку. Стара система мистецьких координат втратила свою актуальність. Більше немає мистецьких метрополій і периферії. Приклад Діани у цьому сенсі надзвичайно показовий. Її творчість сприятиме тому, що Україна набуватиме все вагомішої суб’єктності у світовому мистецькому просторі.
Без сумніву її приклад допоможе багатьом молодим людям подолати власну невпевненість і сміливіше брати участь у міжнародних програмах обміну, грантових проєктах, резиденціях та стипендіальних програмах.
Є великі підстави сподіватися, що в підсумку Діана Анпілогова та її генерація «цифрових митців» звільнить українське мистецтво від «комплексу золотого віку» й допоможе розвернути вектор нашого розвитку в майбутнє, позбувшись травматичної посттоталітарної спадщини.
Її персональний досвід показує, що українське мистецтво перейшло до якісно нового розряду. Це вже не лише плекання паростків у крихкому ґрунті, а й повноцінний мистецький процес. Цей факт підтверджує конкурентність її візій.
Хочеться вірити, що в майбутньому український мистецький проєкт рухатиметься не лише ентузіазмом окремих осіб, а й підтримуватиметься на інституційному рівні.
Ілля Ріхтер
