Українських видань цього року на Книжковому Арсеналі значно менше, ніж перекладних, але на це є вагомі причини. По-перше, сучасна література – це не завжди миттєві рефлексії на злободенну тему, і роман, в якому осмислюється сучасність через наше минуле, пишеться не так швидко. По-друге, ті з українських книжок, що будуть представлені, являють собою якраз концентровану думку, тобто те краще, що варто не пропустити.
Олена Гураль. З любов’ю, Серж Лифар! Кн. 1. Київ назавжди. – К.: Саміт-Книга, 2019
Це перша частина трилогії про видатного балетного танцівника, засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю. Книга знайомить з першим коханням та київським періодом життя героя до грудня 1922 року включно. Справжня епічна сага, родинна історія, повноцінний біографічний роман, в якому – літо майбутньої зірки в циганському таборі, опіка батьків, переїзд до Києва, юність і перші захоплення аж до подальшої еміграції. Час від часу авторка робить історичні відступи, розповідаючи про Київ початку ХХ століття, Першу світову, подальші «революційні» події. «На Різдво 1917-го більшовики увійшли до Києва. Життя зупинилося: люди боялися ходити по місту і намагалися відсиджуватися по домівках». Тож не дивно, що з часом, а саме у 1923 році нашому героєві довелося тікати на запрошення Дягілєва через Польщу і Німеччину – до Парижу. Але навіть тут, де Дягілєв в той час організовував «Російські сезони», Сергій (Серж) Лифар не забував про своє коріння, про що мова вже у наступній книзі трилогії, «Піднятися на Царський майданчик і подивитися на величний Дніпро, – мріяв він на чужині. – На його міць! Милуватися сонячною доріжкою на воді. Вдихнути повітря козацької волі й крикнути рідною українською мовою: „Батьку, ти чуєш мене?“»
Марина Гримич. Клавка. – К.: Нора-друк, 2019
Цей роман присвячений одному із знакових періодів вітчизняної літератури, на тлі якого розгортається особиста драма головної героїні, дочки ворога народу, непомітної секретарки Спілки письменників і приватної друкарки в легендарному київському РОЛІТі. «У будинку, де все було не так, як у світі назовні — суворому й невблаганному. Це, по суті, був навіть не будинок, а «письменницьке село», де жили милі, начитані, інтелігентні люди, не те що в неї вдома у «підземеллі» — в напівпідвальному поверсі будинку по вулиці Чкалова, 45-в», – розповідає героїня про письменницький вулик, який пережив і репресії, і німецьку владу, але в романі немов би знову повернувся в минуле. Річ у тому, що мова у цій історії про 1947 рік з його сумнозвісним Пленумом СПУ, на якому в черговий раз громили українську радянську літературу. Точніше, тих небагатьох, які досі «відповідали» в ній за «українське», як, наприклад, неокласик Максим Рильський. Тож комунальна кухня радянського письменства в будинку РОЛІТ і Спілці письменників – ось основне поле роману, в якому яскраво показана атмосфера розправи над тими, кого не знищили у 1930-х. Саме на його тлі й будується любовний трикутник героїні — між відповідальним працівником ЦК КП(б)У і молодим письменником, який щойно повернувся з фронту.
Павло Коробчук. Ключові клапани. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2019
Ця книжка — художня історія Незалежності, книжка про дружбу і зраду, славу і звинувачення, хворобу і любов, музику й мужність. Це життя чотирьох шкільних друзів, кожне з яких є варіантом розвитку країни. Зрештою, герої мають знову зібратися для розкриття больових точок минулого, для початку нового кругообігу. Усі герої народилися за часів Радянського Союзу, коли він помалу розпадався. Будучи дітьми, спостерігали за тим, як народжується Україна, як проходять мітинги, майорять прапори, народжується держава. Потім були злидні, батьки на заробітках у Польщі, брак грошей, зневіра і відсутність перспектив. Таким чином, наші герої зростали разом із українською державою. Школа, навчання, праця. Нарешті, Помаранчева революція, а згодом Революції Гідності, а наприкінці участь в АТО.
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. — К : КМ-Букс, 2019
Ця книжка чудово вписується в традицію підліткової літератури, причому як класичну, так і сучасну. За своїм колоритом вона нагадує «Трьох товстунів» Олеші та «Кондуїт і Швамбранію» Кассіля, а також «Зоряний пил» Філіпа Пулмана. За сюжетом, у середньовічному місті, що знаходиться у паралельному світі, давно вже встановлені дивні правила, його мешканці живуть під тиском вічного страху, несправедливості, жорстоких законів. Здавалося, ніщо не врятує далеке королівство, аж ось у нашому сьогоденні народжується хлопчик, і знову ми опиняємося віч-на-віч з біблійним сюжетом, адже це не єдиний символ у повісті. Так, наприклад до стародавнього Люмберну (мало не Лембергу) має прилетіти Лицар, який звільнить місто від влади Великого Магістра. Нічого не нагадує? Тоді краще прочитати все до переможного кінця. Тим паче, коли стиль письма підкорює своєю вправністю. «Небо було ясним і зоряним. Подорож видалася захоплюючою і неймовірно красивою Норіс із побратимами-розбійниками сиділи на мішках з тирсою і майже не розмовляли. Кожен думав про своє. Усі вони не за власною волею зійшли на шлях розбійництва. Більшість із них були втікачами-каторжниками, що переховувалися від тюремних галер у морі, хтось переховувався від брехливого люмбернського суду, хтось — від ворогів У цю чудову зоряну ніч чоловіки згадували рідні домівки, своїх покинутих дружин, дітей і стареньких батьків В більшості з них сім’ї залишилися у Люмберні, і тепер, якщо Смарагдієвий Лицар здобуде перемогу над Магістром, у кожного з них з’явиться шанс повернутися в рідну домівку.
Ольга Деркачова, Ірина Фіщук. Переписник пані Мулярової. – Брустури: Дискурсус, 2019
Ця незвична збірка про давній і сучасний Івано-Франківськ, який колись був Станіславовим – чергова спроба поєднати, примирити і зрозуміти колишній і нинішній світи завдяки смачній рецептурі. Насправді ж у цих оповідках не бракує і захопливих сюжетів з пристрастями, упирями, дуелями, і родинних історій з коханням і трагедіями. Але навіть вони позначені «кулінарним» маркером авторок, коли, знайшовши фамільний скарб, герої все одно натрапляють на ті самі рецепти зі стародавнього «документа доби». «Усі рукописи виявились приватними нотатниками з рецептами страв, деякі з них мали помітки: «любить Івась», «для Зосі», «пробувала у Ядзі», «навчила Беркова». Таким чином, як попереджають нас вже на початку, історію запропоновано любити ще й в такий «їстівний» спосіб. «Кухня і сім’я сильно переплелись, – нагадують авторки. – Записи містили описи традицій, святкувань різних обрядів, організації та проведення фестин. Часом серед них з’являлися вітання та співанки, сценарії та плани, і навіть коляда. Любов, повага, дружба ниткою, наче сюжетом, з’єднують кожний аркуш, а ще вміння смакувати життя!»
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
