Жінки і діти – 5 книг, які нагадають про головне

За всі часи до жінок з дітьми ставилися двояко – до них або не знали пощади, або з ввічливості пропускали в першу чергу. Автори цих книжок люблять, поважать, але й не милують у своїх оцінках кожну з соціальних категорій, і тому вдвічі цікаво прочитати, що ж вони думають з цього «колективного» приводу.

Ремон Кено. З жінками по-доброму не можна. – Л.: Астролябія

Цей роман – велика літературна містифікація, що має цілком детективну історію. Будучи виданий у 1947 році відомим французьким письменником, він лише у 1960-х здобув справжнє авторство, увійшовши до скарбниці світової літератури. За сюжетом, що нагадує абсурдистську п’єсу в стилі французьких сюрреалістів, описується Дублінське повстання 1916 року, здійснене ірландськими республіканцями. При цьому класична революційна схема захоплення пошти-телеграфу-телефону розбивається об одну-єдину перепону. Тендітну та чарівну. Дівчину, яка просиділа всю революція в клозеті, сплутавши карти благородній справі. «Я ж не сидітиму тут до кінця своїх днів, думала Ґерті. Боже милосердний, пошту захопили бандити, республіканці. Але вони мали б уже піти. Хоча ні, здається, вони не пішли. А всі інші пішли. Інші, тобто ми. Отже, то таки був постріл. Отже, це повстання. Їхня революція. І цей чоловік з револьвером — це республіканець. Ірландський республіканець. Боже милосердний! Боже, бережи короля! А я тут сама, у їхніх руках».

Павел Лемберский. За тебя, малыш. – К.: Каяла

До жінок у цій збірці «емігрантської» прози цілком правильне ставлення – герой їх спочатку боїться, а потім розуміє. Звісно, не прочитавши три повісті та два есе автора, що у 1970-х перенісся до Америки, доволі складно. Але читання цього екзотичного чтива варто нашої уваги до нього, повірте! Все одно мова про школу життя, а ходили до неї всі разом, от лише оцінки ставили різні – і тоді, і зараз. «В школу она приходила раз в неделю, на большую перемену. Старшеклассники любили ее по очереди. Она даже завучу как-то сняла напряжение в живом уголке по¬сле урока географии», – дізнаємося ми про шкільне життя героя. В еміграції, як бачимо, воно мало змінилося, помінялися хіба що позиції, а також ставлення до предмету кохання. «Вот снова длинноногая и темноокая забрела на огонек, все резво скинула с себя, и что? Попросил подмыться. Улыбнулась криво, но пошла, покачивая некрупным задом, навстречу. Именно так: задом, навстречу. И по утрам, перед оральным сексом, исправно чистила зубы. Просила не кончать на лицо. «Я не мокрох¬востка тебе, — полушутя грозила пальцем. — У меня два высших гуманитарных».

Тимофій Гаврилів. Червнева злива. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко

Близьке ретро в європейському чтиві цього автора розглянуто крізь призму біографічних новел, з яких складається його роман. Описувана історія становлення головного героя, а насправді – нетипово-типового сучасника великих і не дуже звершень – охоплює понад півстоліття, займаючи добре виписаний проміжок у цілих сім символічних розділів, від «Наших дітей» до «Української Герніки». Побутові подробиці з 80-х років, філософські осмислення, флешбеки пам’яті й камбеки нещодавніх подій, які несподівано відлунюють вже у нашому сьогоденні. Все пов’язано у цій прозі, все закільцьовано, ґрунтуючись на найбільш ціпкому, дитячому досвіді сприйняття «дорослого» світу. Загалом автор роману завжди вирізнявся серед колег пильною увагою до деталей, з яких зазвичай складається епоха, а також незашореним поглядом на звичні речі. Саме з них вибудовує він всесвіт своїх стосунків з Батьківщиною, і «патріотизм» – не завжди вірне слово в його лексиконі буденних святинь – спогадів, рефлексій, з яких складається колекція «невичерпних можливостей і фатальних збігів».

Михайло Юдовський. Богиня. – Х.: Фабула

У цій книжці українського прозаїка, поета та популярного блогера, який мешкає в Німеччині, зібрані оповідання різних років та повість-притча «Історія однієї мавпи». Варто, мабуть, нагадати, що, крім просторів Інтернету, цю прозу – повну щирого гумору, побутової психології і відвертої, але м’якої сатири на наші з вами слабкості – знають у Києві, люблять в Одесі, а видали, нарешті, в Харкові. Це до того, що всілякі натяки на стиль Сергія Довлатова, підхоплений Олександром Генісом і синкопованим «гаріками» Ігоря Губермана тут будуть нехай навіть доречні, але не зовсім точні в пошуках жанрової «чистоти». «Ніхто не прив’язується до людей сильніше, ніж зубні лікарі та адвокати, – заводить він звично про малознані, але на диво знайомі реалії. – До людини, точніше сказати, до клієнта, вони приростають, наче кліщ до місця укусу. Втім, зубні лікарі якщо не безкорисливiшi, то відданішi. Адвокат любитиме вас, поки не роздягне до нитки. Як тільки з вас опаде останній клапоть одягу, його інтерес до вас миттєво вивітриться». Все це, немов у міському романсі – не варто питання про те, чи буде це читатися (і носитися – в повітрі, і взагалі), оскільки все це, безумовно, варто читати. Хоча б для того, щоб переконатися, що, навіть виїжджаючи далеко, ми як і раніше, беремо з собою самих себе, і який-небудь «Стьопа Мужеракі, напівгрек-напівнімець, перенесений з казахських степів на рейнські береги», можливо, чекає на вас за рогом вашого будинку, та тільки ви його не помічаєте.

Лада Лузина. Ледяная царевна с Андреевского. – Х.: Фолио

За сюжетом цієї незвичної книги, три молоді киянки несподівано прийняли від вмираючої відьми Килина її дар. Як же вони зуміють розпорядитися ним? Адже вони такі різні: студентка історичного факультету Маша Ковальова, залізна бізнес-леді Катерина Дображанська і звільнена з нічного клубу співачка Даша Чуб. З волі або проти неї, їм довелося стати Києвицями – берегинями Міста Києва – і кожну ніч чергувати на Старокиївській горі в очікуванні дивовижних або жахливих подій. «Киевицы спустились в подземный переход Контрактовой. Здесь, в длинной и ровной норе к метро, обитал целый базар, два ряда лотков, где продавали все на свете: нижнее белье, пирожки, золото, махровые розы, косметику, конфеты, нацио­нальные сувениры и полудрагоценные камни на счастье. Еще одна забредшая сюда погреться Снегурочка лет сорока воровато покуривала рядом с раскладкой газет. — А все же землепотрясно придумали в Киеве ежегодный парад Морозов! — переключилась на хорошее Даша. — И вовремя — кто-то прощелкал про солнцестояние, да? Хорошо погуляли… А вот интересно, почему мне в детстве родители ни разу Деда Мороза не заказали?» До книги також увійшли «Добрі казки про ялинкові іграшки» Лади Лузіної та казки В. Ф. Одоєвського.

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ

Поділись


Магазин