Таємниці кохання – 5 книг весняного чтива

132

Часом навесні трапляються найдивовижніші речі, які можна пояснити не менш загадковим почуттям. Причому за різних епох воно мало різні назви – від кохання до любові, і бувало, їх частенько плутали, не в силі розгадати таємницю. І вже сучасні автори розставляють всі крапки над «ї» – намагаючись розмежувати духовне і тілесне, патріотизм і прислужництво, подружній обов’язок і пристрасть.

Інґеборґ Бахман / Пауль Целан. Пора сердця. – Чернівці: Книга-ХХІ, 2017

Кохання початкуючої поетки до старшого від неї на шість років «автора найважливішої німецької поетичної збірки останнього десятиліття», як писали тодішні газети про Пауля Целана, було можливе лише під час «відпочинку» знеможеної європейської культури. Тобто коли відгомоніла ідея націонал-соціалізму, помножена на філософську «смерть Бога», і в літераторів з’явилася можливість перейти до локальних цінностей: маковий цвіт, яким Пауль засипав кімнату своєї коханої, її кокетування у листах на кшталт «я кохаю тебе і не хочу тебе кохати, це занадто багато, і занадто тяжко, проте насамперед я кохаю тебе»… Пізніше усе це витворилося на постмодернізм, але поки що Целан просив кореспондентку писати коротко, мало не в стилі фронтових реляцій, натомість Бахман вже відчула смак «живого» життя, заграючи з конкретикою на кількох аркушах чергового листа з обов’язково вкладеними віршами. Може, саме через це Целан вкоротив собі віку, кинувшись в Сену? Натомість Бахман, ця «морська німфа з волоссям ангела, яка безперестанку курила і розмовляла майже пошепки, здригаючись від кожного телефонного дзвінка», вже у шістдесятих продовжувала гратися з реальністю, працюючи над циклом романів «Види смерті», в одному з яких написала про свого коханого. Самотній і цнотливий румун-емігрант Целан витворився тут на емігранта-мадяра Івана, про якого героїня роману значила, що «Іван повернув мені здатність сміятися», «Івана я не боюся, навіть тоді, коли він заламує мені руки за спину і не дає мені рухатись», і «через Івана, якому потрібна гра, я вивчила групу лайливих висловлювань», а також «пообіцяла Іванові вдягати лише такі сукні, які роблять мене красивою та щасливою», але принаймні з травматичним націонал-соціалізмом точно було покінчено.

Надія Миронець. Володимир Винниченко: Таємниці кохання. – К.: Ярославів Вал, 2017

Перехворівши на соціалізм, запроторивши мілітариста Міхновського до в’язниці, щоб потім пожинати масонські плоди вже на письменницькому поприщі, де його любий друг Горький відмовив в існуванні українській мові, відомий демагог Винниченко наразі виринає перед нами у човні кохання на бурхливі хвилі психоаналізу. Він охоче заводив романи з багатьма жінками, слідуючи в житті власному принципові: кохати можна одночасно двох, трьох, п’ятьох, скільки вистачить сили тіла і вогню; любити одночасно можна тільки одну. Ну, наче легендарна Ліля Брік, яка казала, що завжди кохала лише одного: одного Осю, одного Володю, одного Віталія і одного Васю. Те саме в історії з Винниченком, розказаній у цій «хронології інтимів». «Я колись дійшла до такої слабости, що скажи він одне лише слово – і я пішла б сліпо за ним, куди він би схотів, перевернувши цілком догори ногами своє життя…», – писала Катерина Голіцинська, а потім додавала: «Чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей» – думав ти, даючи не раз щелчки моєму самолюбію і захоплюючись рівночасно Марусями, Фрідами, Етями і пр.» Отже, перед нами розповідь про романи уславленого класика з Катериною Голіцинською, Людмилою Гольдмерштейн та Софією Задвиною, що тривали певний час паралельно, а завершилися смертю сина письменника і тяжким з’ясуванням стосунків з його матір’ю, а також спробою самогубства Катерини Голіцинської. Епістолярна спадщина, тисячі опрацьованих листів до кожної з коханок, критичний аналіз кожного залицяння з адюльтером укупі.

Таня Винк. Если любишь – отпусти. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2018

У цій трагічній історії, що починається вже по війні в колишній пролетарській столиці, знайшлося місце і великому почуттю, і важкій праці, і описові родинного побуту, який свого часу розколола Друга світова, що виявилася мірилом не лише смерті, але й життя. А також кохання. За сюжетом, головна героїня була закохана в хлопця, який пропав безвісті на фронті, але пам’ять про нього жила в дівочому серці. Нехай навіть дівчина стала жінкою, вийшла заміж, народила сина, і жила у рідному місті, працюючи акушеркою, наслухаючи щоранку, як дзеленчать за вікном трамваї, сповіщаючи про новий день. Але чи про кохання? Про щастя? Все стає на свої місця, коли хлопець несподівано повертається, але чи зійдуться долі в цьому чудовому романі про складні шляхи життя і бездоріжжя кохання? «Эля еще долго будет смотреть в верхнюю фрамугу высоченного окна на звезды, далекие дымчатые небесные дорожки, не расползающиеся, как земные облака, а в один и тот же час появляющиеся на небосводе в своих незыблемых контурах, таких же постоянных, как ее любовь. Казалось бы, прошло столько лет, но чем дальше те дни, тем ближе они ее сердцу. Наверное, все потому, что наслоившиеся события, переживания, тысячекратное обдумывание: «А вот если бы…» – и непреходящее чувство вины за себя, слишком молодую, слишком глупую и не простившую такой малости, соткали вокруг сердца Эли защитный кокон. Чтобы оно не разорвалось. Кокон любви, которая сейчас помогала ей жить. Любви, которая могла быть, если бы…»

Таис Золотковская. Линия усилия. – Х.: Дисса Плюс, 2017

З одного боку, мова у цьому «лесбійському трилері», як називає його авторка – про традиційне життя маленької єврейської родини в невеличкому українському містечку на зразок Умані, а також нетрадиційне коханню двох жінок. «Я хотела сделать любовь этих двух женщин яркой, но не кричащей для читателя. Эта книга не об однополой любви, а об искренних пламенных чувствах», – пояснюють читачеві. Причому одна з них, Ханна, все життя жертвувала заради родини власними устремліннями, виховуючи депресивного сина Германа, аж поки в її житті з’явилася дівчина Віра. І саме на її прикладі простежується сенс назви роману. «Линия усилия – зауважує авторка, – это линия эволюции человека, это процесс его развития, это символ того, что человек постоянно движется и постоянно меняется: с беспомощного существа он превратился в нечто сильное и властное». З іншого боку, саме другорядна лінія роману, в якій мова про сина героїні, виказує зв’язок роману з рештою класики цього жанру. Насамперед з «Цинамоновими крамницями» Бруно Шульц, яких малолітній Йосиф, закоханий в юну служницю, спостерігає за аналогічними почуттями батька-мазохіста. Майже такі самі «інтроверті» стосунки в героя «Лінії зусилля». «Разглядывая меня, – я постарался спрятать дырку на носке – она стянула ермолку с моей головы и скользнула в прихожую. Крутанулась на пятках лаковых черных туфелек – примерные девочки такие носят в шаббат, а Миреле надевала каждый день — и сказала…» Що саме сказала юна Міра-Міріам-Міреле, а також як тісно переплелися долі героїв цього незвичного роману, варто дізнатися, подужавши цю безперечну трагедію року.

Лада Лузіна. Чарівні традиції українок. – Х.: Фоліо, 2018

У цьому оригінально оформленому збірнику українських традицій, обрядів і ритуалів кохання займає далеко не останнє місце. Так, на самому початку подорожі в чарівну старовину згадується французький мандрівник Боплан, який описував цікавий звичай в Україні почала XVII століття. «В Україні, всупереч усім народам, не парубки сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку й майже завжди досягають своєї мети… Їм допомагає особливий забобон», – пише дослідник народного життя. На жаль, зазначає авторка, «мсье Боплан не уточняет, когда именно, в какой день года украинские девушки так уверенно брали на абордаж женихов. Но сам исторический факт женского самосватання не сомневается и неоднократно засвечен в нашей истории. Почти до ХVII столетия украинка могла даже спасти жизнь осужденному к смерти – ей достаточно объявить, что она берет его в мужья. В таком случае казнь отменяли… и мужа приговаривали к законному браку». Читаючи про такі ритуали, вже не дивуєшся давнім переказами і легендам, звідки в книжці з’являються відьми верхи на мітлі, а чоловіки рятуються втечею … на аероплані.

Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ

Поділись


Магазин