Думки про розлучення. Та як жити далі.

23

Пройшов ще один день, ще один вдих і так раз за разом. Тільки дихати стало не легше. Груди розриває біль, який не стихає. Я сказала йому піти але хотіла геть іншого. Напевне це було свого роду перевірка. Чи скаже він мені, що любить? Чи скаже що йому потрібна сім’я. Я і моя маленька донечка. Але не було зовсім нічого. Порожнеча і тишина.

А почалося все з затримки на роботі. Весь вільний час він присвячував як не роботі так спортзалу. Це для здоров’я говорила я всім. Це добре. Поки він не почав нехтувати сім’єю. Я стала порожнім місцем. Не знаю чи саме так це було для нього але почувала я себе непотрібною. Можливо хтось скаже що я хотіла забагато уваги. І ви будете повністю праві. Тільки забагато я не хотіла а хоч трішки. Тому що себе я присвячувала повністю сім’ї…йому. Я перестала себе почувати жінкою… та про що я …людиною. Друга дитина скріпить нашу сім’ю говорила я собі. Але в мене стався викидень і після цього все полетіло шкереберть. Підтримки я не почувала ніякої…а мені було так важко. Я просто хотіла відчути що не сама… це і все. Після того як мене привезли з лікарні він зібрався і пішов в спортзал. Я не могла повірити.

А після місяця заявив що взагалі не хоче більше дітей. І це після того як він прекрасно знав як я відчайдушно хочу дитину, як важко я це переносила, як просиналася ніч в ніч від кошмарів пов’язаних з викиднем. Можливо ви спитаєте, невже я не бачила до чого все котиться? Прекрасно бачила…тільки не хотіла вірити. І ковтала сльози заради дитини. Заради дитини…цю фразу чую я з вуст багатьох жінок. Але любі жінки рано чи пізно ваше чадо вас покине. Піде у великий світ, буде своя сім’я. Що залишається тоді за плечами у вас? Ви не думайте я свою донечку повністю підтримаю, безмежно люблю…і скажу навіть більше після того, як ми залишилися самі ми стали надзвичайно близькі, вона моя героїня, тому що з депресії витягнула мене іменно вона.

Просто я хочу мати по біля себе сильне плече, людину на яку можу покластися. Хочу щоб інколи цінувалося те, що я роблю для своїх дорогих людей. Я так багато можу написати на цю тему і розгортати її. І писати я почала непевне через те, що нізким поговорити а в собі більше не можу стримувати тому що просто вибухну. До чого я це все розгорнула?.. За всі десять років я почала себе дуже низько оцінювати. Моя самооцінка взагалі впала до нуля. Кожен вдих досі дається з болем.

Чи хочу я повернути сім’ю…і його? Так безперечно. Але я сама собі не дозволю. Не дозволю більше, кому б цього не хотілося, так низько себе оцінювати. Не дозволю собі більше були «порожнім місцем». Дорогі жінки будьте про себе більшої думки, оцінюйте себе високо. Ми не тільки прекрасна половина людства ми і сильна половина і ми як захочемо можемо все! Я тільки вчуся бути сильною і не знаю що чекає мене в майбутньому але знаю що стараюся з усіх можливих сил. Що не вбиває, робить нас сильнішими.

Анна

Поділись


Магазин: