Зазвичай у відпустку беруть чтиво, яке не відпустять до останньої сторінки. Те саме з книжками цього огляду – вони ніби створені для того часу, коли можна, нарешті, уповні насолодитися історичним детективом, дорожніми пригодами чи міським фентезі.
Ден Браун. Джерело. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Як завжди містичний, гостросюжетний і незвичайний роман від автора «Кода да Вінчі» – це те, що ми довго чекали, маючи тепер змогу придбати на «Книжковому Арсеналі». Міжнародний бестселер, найбільш знакова книжка цього року – насправді історія про сорокарічного мільярдера, який нагадує Ілона Маска, оскільки повсюдно впроваджує високі технології, виголошує сміливі футурологічні прогнози і збирається здійснити небачений прорив у науці. Тож гряде подія – промова винахідника, після якої все у світі має змінитися, і на яку оратор запрошує видатних гостей, одного з яких на початку оповіді зустрічає на вокзалі грізний єпископ, друг і радник короля. Саме це й закручує сюжет роману – небезпека для церкви відповіді на основні питання людського життя, які вирішаться в ході промови геніальний герой-винахідник. Чи варто казати, що без втручання штучного інтелекту, протесту фанатиків усього світу та ритуальних вбивств цей довгоочікуваний роман не обійдеться? Весь світ, здавалося, зосередив свою увагу на експерименті, який збирається поставити науковець, але його, світу, кримінальна складова, як завжди, суперечить будь-якій, не лише науковій логіці. «Холод пробіг йому поза шкірою, професор різко встав і почав роззиратися, намагаючись вирізнити у темній залі бодай якісь ознаки руху. – Його пістолет, — прошепотіла Амбра, показуючи порожню кобуру, — зник! Вона подивилася в темряву навколо й гукнула: – Агенте Фонсека! У темряві почулися кроки, а потім – звуки боротьби. І раптом – оглушливий постріл упритул – різкий, раптовий! Ленґдон, Амбра і Бенья кинулися геть, а за луною пострілу в храмі розкотився болісний крик».
Коллін Гувер. Покинь, якщо кохаєш… – Х.: Віват, 2018
Цей роман не з простих, і психологічна напруга не відпускає ані героїню, ані читача до самісінького фіналу. Читача – тому що це першокласна проза про дівчину, яка виховувалася в складній родині, і роман про це не називається феміністським. Що ж до його героїні, то сама Лілі, в якій також втілилися риси авторки, навіть позбувшись батьківської опіки і збудувавши власну родину, не в змозі позбутися страху, нерішучості, гіркої любові, які, здавалося, вже позаду. Утім, спогади про агресію батька, який бив мати і знущався з дочки, не залишають героїню. Так, роман має передмову: «Моєму батькові, який що було сили намагався не бути поганим. І моїй матері, яка робила все можливе, аби ми не бачили його поганим», але героїні ці заклинання не допомогли. І проблеми переслідують її вже у зрілому віці, коли минуле відлунює в її власному житті, коханий чоловік стає схожий на батька, а сама вона… «Я сама в цьому винна. – бідкається дівчина після чергової сцени. – Я дозволила цьому статися. Я як моя мама». Але рятує ситуацію те, що поруч вірний друг, який, утім, не має права навіть захисти, оскільки героїня сама не хоче, вірячи, що її чоловік зміниться. Так само, як до останнього вірила її мати. Хто винний у цій соціальній драмі? Це питання переслідує дівчину, і стає в романі головною філософською проблемою. «Люди марнують забагато часу на роздуми про те, чому жінки не йдуть із сім’ї в таких ситуаціях. Де всі ті люди, які розмірковують над тим, чому чоловіки жорстокі? Може, провину треба покладати на них?»
Марина Гримич. Ажнабія на червоній машині. – К.: Нора-друк, 2018
На початку цього екзотичного роману його авторка недаремно дякує Ліванові, в якому вона живе і працює, оскільки країна навчила її деяким базовим речам, обов’язковим не лише на Близькому Сході. Насамперед, це спокій, витримка і зберігання доброго гумору за будь-якої ситуації. Адже сюжет роману складається так, що без цього не обійтися, мова в романі про специфіку міжетнічних шлюбів у згаданому регіоні, а також розкриття секретів міжконфесійного та міжкультурного порозуміння. Тоже дві українки (звісно, «ажнабії», тобто «чужинки»), заміжні, відповідно, за сунітом та шиїтом, і одна з них береться допомогти чоловікові подруги порозумітися з дружиною. Однак, та несподівано зникає, і в її пошуках вірна подруга-українка з обома чоловіками та ще таємничим супутником, який несподівано приєднався до компанії, їде червоним авто крізь увесь Ліван. Звісно, спокій при цьому, як каже їх попутник, конче слід зберігати. «У розмову вставив свої «п’ять копійок» Зіяд: — Як найкращий після Шехерезади оповідач «Тисячі й одної ночі», знавець стародавньої алгебри і географії, зоряного неба, риторики і красномовства, людських душ і білої магії, нехай Аллах оберігає мене від усього лихого, кажу вам: головне в цій ситуації – витримка! І, як не дивно, всі з ним погодилися».
Георгий Голубенко. Одесский Декамерон. – Х.: Фоліо, 2018
Автор цієї книжки недаремно зауважує, що у випадку з його рідним містом, про чиїх героїв він пише, дороговкази непотрібні. Читач, прибувши до Одеси, може йти на всі чотири сторони, і буде йому щастя – зустрічі зі столицею гумору, її дотепними жителями, кумедними ситуаціями. Саме цим наповнений «Одеський Декамерон» – справжня скарбниця одеських жартів, життєвої мудрості, побутових замальовок, в якій чимало оповідань, незавершений роман, а також відгуки друзів про автора, який не дожив до виходу книжки. На численних фото – їх веселі зустрічі, серед учасників – легендарні імена: Михайло Жванецький, Семен Альтов, Валерій Хаїт, Олег Филимонов. І все в книжці обертається довкола рідного міста автора. «Одесса – город рыжий, – наполягає він. Построенный из рыжего камня, купающийся в ослепительно-рыжем солнце, он рыжий еще и потому, что вот уже более двухсот лет блестяще исполняет, как говорится, на мировой арене роль рыжего клоуна, постоянно развлекающего всех, кто приезжает сюда, своими смешными, а иногда чуть печальными шутками».
Наталія Матолінець. Варта у Грі. – Х.: АССА, 2018
Достовірності цій містичній історії надає те, що дія відбувається у Львові, де поміж знайомих вуличок, крамниць і кав’ярень затівається смертельна гра, в якій беруть участь нібито прості місцеві герої з героїнями. Проте жоден з них «непростий», наче з однойменного лексикону Тараса Прохаська, і темна чаклунка Варта Тарновецька теж нібито спокійно жила у місті Лева, працювала у кав’ярні, зустрічалась із друзями та часом потрапляла в сутички зі світляками. Але на світі ще існують темні сили, і саме з ними затівається вирішальна битва. «- До речі, про смерть! – в’їдливий голос за спиною примусив дівчат озирнутися. – Ото вже! – Дикоросла закотила очі. – Краще би світляка якогось принесло, ніж тебе, Морте. Тонкі губи знайомого, названого Мортом, розтягнулися в посмішці. – Я не до тебе звертаюся, відьмо, не тішся надіями, – він зиркнув на її подругу. — То що, ми сьогодні дізнаємось, чи наша Варта чогось варта?»
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
