Невдовзі розпочнеться головна подія у світі літератури, яка збере чимало видавців, авторів, а також читачів. Тож варто згадати саме про ті книжки, на які буде не шкода ані грошей, ані часу.
Джоджо Мойєс. Один плюс один. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018
Все в цьому романі буде добре, можете не сумніватися, адже авторка – фахівець історій зі щасливим кінцем, які читаються на одному диханні. У даному випадку – це ідеальне читання для того, хто вирішив розслабитися напередодні відпустки, і не помилився, звернувши увагу на нову книжку про кохання, дружбу, сімейні цінності та мінливості долі. Втім, кохання буває різне, тож спочатку це розповідь про Попелюшку – Джессі, яка працює на декількох роботах, утримує двох дітей – дочку і сина від першого шлюбу чоловіка, а потім вже мова про всіх героях роману. Всі по черзі, крім пса, звичайно, розповідають про своє життя. Здається, найважче сину-підлітку, але його в романі підтримують. «Містер Ніколс сидів хвилину, і Нікі раптом злякався, що він спробує розговорити його. – Скажу тобі одну річ. – Ось воно, подумав Нікі. – Усі мої знайомі, кого варто було знати, дещо відрізнялися в школі. Тобі просто треба знайти своїх. – Знайти своїх. – Своє плем’я. Нікі зробив гримасу. – Знаєш, ти прожив усе життя, відчуваючи, що нікуди не вписуєшся. А потім якось входиш до кімнати чи в університеті, чи в офісі, чи в якомусь клубі і просто розумієш: «А, ось вони». І раптом почуваєшся як удома».
Девід Ніколлз. Ми. – Х.: Віват, 2018
Згадуючи своє подружнє життя, герої цієї надзвичайно правдивої книжки згодні, що ніколи не хапалися за якісь «зовнішні» причини подобатися один одному – наприклад, через подібність на героя голлівудського блокбастеру, красу, характер чи, не дай Бог, розрахунок. І на початку кінця 54-літній герой-біохімік більш ніж критичний щодо себе. «Існує загальне твердження, що до певного моменту чоловіки з віком гарнішають, – сумно жартує він. – Якщо це справді так, то я починаю спускатися цією параболою», Що було далі? Мабуть, варто дізнатися самим, прочитавши цю історію про те, чи можуть люди, які одне одному геть не підходять, прожити разом ціле життя, і чи обов’язково якоїсь миті вони стануть перед межею, за якою – розлучення. А якщо ви маєте дорослого сина, з яким вам важко спілкуватися? Може, варто заради утримання стосунків вирушити у подорож? А якщо цією так званою мандрівкою – чи пак, дорогою до себе – вам зустрінеться інша жінка? У будь-якому разі, думка дружини завжди відома, і не лише у цій книжці про кохання, батьків і дітей, а також різні погляди на життя. «На форзаці збірки Рембо я знайшов надпис, – згадує наш герой. – З Днем св. Валентина тебе, дивовижний мужчино. Дуже тебе кохаю, твоя… Я показав книжку Конні. – Це ти написала? – Ні, не я, – сміючись, похитала головою вона. Я поклав книжку на свою купку, знаючи, що ніколи не читатиму її, але й ніколи не викину».
Виктор Хорунжий. Салон «Санта Муэрте». — К.: Саммит-Книга, 2018
Романтична історія про кохання юнака на ім’я Себастьяна до красуні Камілли, яка працює візажисткою в салоні ритуальних послуг. Але це не спиняє її коханого, коли він бачить, що справа дівчини – це справжнє мистецтво. Об’єктом якого все ж таки є смерть, а це доволі радикальна тема, погодьмося. Однак, автор цієї історії – сучасний український письменник, відомий саме своїми неординарними романами, в яких містика і фентезі поєднується з реальністю, коханням і драмою. І уникнути етичних перегинів йому допомагає юридична освіта, тож роман цілком бездоганний в сенсі граничних ситуацій, а фах композитора, а також робота продюсером і керівником компанії «Space1Media World» додає «авторського» шарму саме в галузі «правди життя». Тож навіть сама героїня на початку не в змозі повірити, що її коханий займається чимось містичним і незаконним, і все заради кохання. «Сотни мыслей успели промелькнуть в ее голове, пока они продолжали преследование. От самых безнадежных и отчаянных — вроде тех, что у Себастьяна другая девушка и он мчится на свидание к ней, до полных тревоги и ужаса — а что, если он связался с бандитами? Вдруг за автомобиль, который парень купил якобы у одного из подозрительных типов, теперь ему надо отрабатывать темными делами? Или, может, ее любимый ведет двойную жизнь и он какой-нибудь иностранный шпион…»
Олена Захарченко. Третя кабінка – Лос-Анджелес. – К.: Нора-Друк, 2018
Ця родинна сага схожа на пазл, який потроху складається у приватну історію України. За сюжетом, альбом діда, в якому він малював у тюрмах НКВС безслідно зник, але доля підкидає героїні – молодій дівчині зі Львова, яка подорожує Європою автостопом – щоразу нові знаки. Наприклад, хлопчину в сорочці, яку вишивала баба, або ще безліч артефактів, які потроху складаються в мозаїку пам’яті – про її родину, яку життя закинуло до Лос-Анджелеса. Тож у романі згадується розкуркулення 20-х років, розстріли і арешти «ворогів народу» в 1934-39-х роках, українсько-польська різанина 1943-го, прихід «совітів» на Західну Україну, війна, табори військовополонених, втеча слідом за німцями на Захід, переслідування КДБ в 70-хроках, еміграція. По суті, історія України ХХ століття в контексті однієї української родини. Першими прийшли 1918 року, невеличким загоном, «товаріщі комуністи» у шкірянках і сказали, що вони тут тепер — нова власть, – розповідає одна з героїнь цієї родинної саги. – Власть їхня була в тому, що змусили церкву платити їм за те, що вони її не закрили, а ще ночами приходили до тих, хто мав гроші, грабували й розстрілювали».
При надії. Дев’ять особливих місяців. — Брустурів: Дискурсус, 2018
Ідея цієї збірки нібито проста, але предмет розмови у ній доволі делікатний. Отже, мова про історію вагітності, яку дев’ять відомих українських авторок – Любов Якимчук, Ірена Карпа, Маріанна Кіяновська, Лариса Денисенко, Галина Петросаняк, Христина Козловська, Ольга Деркачова, Тетяна Мельник, Ірина Шувалова – «літературно» осмислюють. Досвід, стан, емоції, почуття. Кожна з героїнь цієї збірки сприймає ці моменти по-різному: іноді приречено, часом грайливо, вряди-годи філософськи. «Які діти, мамо? – веде уявний діалог героїня Якимчук у першому з оповідань. – Краще кота, все-таки краще кота: вичісувати, купати, міняти лоток, але не вислуховувати, тільки не це». У діаметрально протилежному напрямку міркує Карпа: «Не знаю, як кому, а мені вагітною бути подобається. Як там було в мультику? Хочеш – морозиво, хочеш – пірозиво. Бо все тобі можна, навіть трошки кави з чорним шоколадом, якщо тиск упаде, як Берлінська стіна». Більш поважно (оскільки ще замолоду) ставиться Кіяновська: «Десь у молодших класах у мене склалася теорія, яку дуже добре пам’ятаю: коли жінка хоче завагітніти, їй треба з’їсти живу жабку, яка потім у животі розвивається і перетворюється на дитинку».
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
