Читаю в Ukrainians.Today сумну історію про жінку, яку покинув її чоловік. Жінка каже, що на такий розвиток подій вона ніяк не сподівалася: «Не передати словами, що я відчула, – каже вона, – коли мій коханий Максим зібрав речі і просто поїхав. Без будь-яких пояснень». Вона каже, що колись він поступив так само: покинув домівку, роботу, друзів (а він був з абсолютно протилежного нам східного регіону), і поїхав до неї. Вона думала, що на все життя, а виявилося – лише на 10 років!
Він їй сказав, що « … тут йому стало нічим дихати. Хочу додому. Справа не в тобі. Я більше тут не можу жити». І, хоч у них уже двоє дітей, він про них навіть не згадав. Читачки цієї сповіді стали говорити настільки дивні речі, що я не могла не відповісти. Одна каже: «А, може, не все так добре було, вам то добре, а йому не дуже, чи ви коли-небудь цікавились, може в цьому причина, так буває», а інша заявляє, що «… треба було їхати з ним, бо скоріше за все (так вона впевнена!), що він звав її з собою».
Таке враження, що вони читали зовсім неуважно, бо не почули головного: по-перше, він тут бути не може, бо не має чим дихати; а, по-друге, він її з собою не звав! Крім того, жінка пише, що він із східного регіону, можливо, де сьогодні йде війна. А там, як виявилося, живуть люди з іншими ідеологічними цінностями, вони представники «руського миру», а не проєвропейські українці. Очевидно, її чоловік усі роки приховував ту свою прихильність, тобто жив у «озері брехні», обманюючи і себе, і свою дружину, і своїх дітей.
Навіть дивно, що він аж 10 років витримав українську ідентичність, яка оточувала його з усіх боків кожного дня. Але край терпінню приходить завжди, він більше не зміг, все йому «стало поперек горла». І що дасть їм, якщо вона буде питати: «Що з тобою?» А що він їй скаже, якщо тут більше він не може жити? Її питання тільки його роздратують та «підкинуть дров у вогонь», почнеться сварка. А навіщо сваритись, якщо треба розлучатись? З’ясовує стосунки пара, яка збирається далі йти разом, виправивши таким чином якісь наболілі помилки, а тут немає помилок. Тут двоє людей з протилежних, чужих кожному із них, світів.
Хоч у чудовому мультику «Дюймовочка» визначено правило, як можна таку пару утримати разом. Там мати-жаба із сином-жабою вкрали Дюймовочку, і несуть у болото, щоб завтра він на ній одружився. А він заглядає в шкарлупку із-під горішка, в якій спить Дюймовочка, та й каже своїй матері: «Так, вона ж така маленька, і не зелена!» А мати йому відповідає: «Поживе з нами, позеленіє!»
Отож, щоб утрималась пара з різних світів, хтось із неї (цієї пари) має «позеленіти». Часто так буває, коли дівчина з християнського чи якогось іншого світу виходить заміж за мусульманина. Її примушують «позеленіти» через прийняття його релігії, через яку вона входить в той інший, чужий їй світ. Якійсь дівчині це сподобається, якась мучитиметься усе життя, а якась втече, бо неможливо спати в одному ліжку з твоїм ворогом.
Автор Tana Istama
