Жінки у книжках цього огляду опираються чужій волі, шукають щастя на круїзному лайнері і спускаються на самісіньке соціальне дно. Стверджуючи при цьому, що ярлики про «слабку стать» можливі лише в літературі, а не в реальному житті, де ліричне кохання не замінить твердої волі та мужнього характеру.
Маргарет Етвуд. Оповідь служниці. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017
У майбутньому, описаному в цій антиутопії, жінкам живеться несолодко. Власне, лише дружини нових господарів світу, в якому вже немає ані Америки, ні Європи, мають право на повноцінне існування. Яке полягає в тому, що вони вибирають коханок, так званих Служниць, для своїх чоловіків, що звуться Командорами – заради продовження роду. Служниць шукають про всій країні, готуючи їх до народження дитини офіцера. Головна героїня роману, що нагадує «1984» Орвелла, колись мала і родину, і дитину, а нині змушена коритися законам нової держави. Але стається так, що не лише її непокора, але щось інше, жіноче, змушує Командора ставитися до жінки зовсім інакше, ніж до решти наложниць. «Тепер він пестить моє тіло, як кажуть, від носа до корми, наче кішку, мій лівий бік – по лівій нозі вниз, – описує чергову зустріч з господарем героїня роману. – Зупиняється біля ступні, пальці огортають мій щиколоток, на мить, наче браслет, там, де тату – напис шрифтом Брайля, який він може прочитати, тавро для худоби. Воно позначає власність».
Джонатан Франзен. П’юріті. – Х.: Фоліо, 2017
Стиль цього американського бестселера відповідає назві роману, що співпадає з ім’ям героїні. Не лише «безгрішна» (без огріхів), «цнотлива» (без штампів), але й «щира» – за такою прозою світ літератури давно вже скучив. Звісно, на вимогу часу, в цьому романі чимало про секс, вбивство, комп’ютерні злочини, історію походження імені героїні, але насправді це постмодернізм навиворіт. Несамохіть цитуючи Дікенса, автор розповідає про відомий випадок шпіонажу Ассанжа, і ця згадка з класики насправді виказує його бажання позбутися шлаку інформації, повернуться у такий дивний спосіб до чистоти почуттів. Видавець і обидві його коханки, король хакерів і сама Пюріті, яка ніяк не може досягти сексуального задоволення з коханим хлопцем – це історії, по суті, на цілком стародавні теми. Автор ніби відходить убік і чи не вперше за свою творчість намагається роздивитися на молоде покоління з точки зору не літературного метра, а «цнотливого» спостерігача. Багато в чому ця позиція ретроградна, оскільки сучасний автор має бути у вирі життя, але в цьому романі вона напрочуд актуальна. Вийшло таке собі ретро з присмаком футуризму.
Кіра Малко. Нижче. – К.: Нора-друк, 2018
На початку цієї історії героїня не наважується висловити свої почуття, зустрівши своє кохання, незнайому дівчину у своєму власному офісі. Ситуація не змінилася навіть тоді, коли вона змусила себе втекти світ за очі, влаштувавшись в обслугу на круїзний лайнер. Як колись, так і зараз дівчина почувалася невпевненою, покинутою, розгубленою – «як тоді, багато років тому, коли мама вперше привела її за ручку до дитячого садочка і передала виховательці. Вона відчайдушно плакала, дивлячись, як мама йде, залишаючи її незнайомій тьоті. Вона й подумати не могла, що ще коли-небудь зможе повторно відчути той жах». Утім, лише незалежність, віра у власні сили, а головне – сила кохання допомогли героїні знайти себе. Загалом Це перший роман з сучасного українського чтива про заробітчанське «щастя», в якому героїня не виживає у закордонному далеку, а живе своїм власним, внутрішнім, не пов’язаними із «соціальними обставинами» життям. І так само чи не вперше ми читаємо про те, як чергова «загублена» українська душа потрапляє у світ, де можна обирати не лише роботу, тіло і кохання, але й спосіб про це розповідати.
Єлизавета Александрова-Зоріна. Зламана лялька. – Х.: Фабула, 2017
Цей роман – чергова історія про загублену в кам’яних джунглях душу, в якої спочатку «навіть уві сні наради змінювалися діловими обідами, а паперова тяганина – психологічними тренінгами, на яких вона навчала того, чого не знала сама». А найзаповітнішим бажанням було бажання роздягнутися, «накинувши плащ на голе тіло, щоб відчути, як мурашки, спускаючись по тілу, лоскочуть низ живота». Утім, життя відкидає будь-які фантазії, пропонуючи власне випробування: зачинені двері в нову квартиру, через які все життя летить шкереберть. І людина, вкинута на самісінький низ соціальної драбини – власне, туди, де вже дно – змушена боротися за шматок хліба. Загалом «Зламана лялька» – це цілком сучасна проза, не без формалістичних вкраплень на зразок чоловіків, чиї усмішки «висіли на їх ротах, немов мокрі простирадла на білизняних мотузках», і дівчат «з посмішкою, що бовталася на губах, як зірвана вітром вивіска». На початку в ній все страшно, як у відомому фільмі за сценарієм Юрія Арабова, де у героїні пропав син. А потім виявляється, що все це експеримент, немов у кіно, ні назва, ні режисер якого тобі не відомі, настільки часто ідея двійника, що вкрав твоє життя, з’являлася на екрані, будучи почерпнута з «Принца і жебрака» Марка Твена.
Юлія Судус, Олеся Дибовська, Софія Сіренко. Інтонації – Брустурів: Discursus, 2018
…Здавалося, деякі сюжети у цій збірці оповідань класичні, але фінал у них приголомшує, змушує замислитися, ставить перед вибором. Так, априклад, в одному з випадків маємо типове насильство з боку чоловіка, який б’є і знущається з дружини, а вона, змивши кров, каже йому, наче Маленький принц в Екзюпері«Намалюй мені баранця». Тобто «подаруй мені троянду», звичайно ж. Утім, незалежною героїня все одно стає, але у свій особистий спосіб. У решті сюжетів збірки «інтонації» майже такі самі, начебто миролюбні – супроти жорстокості цього світу: людського і нелюдяного. Недарма гніздо на голові в жінки з обкладинки цієї жінки нагадує терновий вінець. «Якось увечері до неї прийшла Жінка. Принесла їжу. Пахло дощем і млістю. Глевке небо нависало над домом. Не було чутно ос. Їй закортіло потертися об Жінку, щоб перебити чужий запах. − У мене були діти. Їх забрали і втопили. − Хто?− Люди. Ти можеш повернути мені моїх дітей?− Ні. Але я дам тобі сни про них». А також, додамо, сумні, не завжди традиційні, тобто всуціль оригінальні, чи пак волелюбні оповіді про них від трьох молодих авторок.
Автор Ігор Бондар-Терещенко, спеціально для Жіночий Світ
