Підтримка, що змінює життя: як психолог Ірина Кутова допомагала жінкам знайти себе після народження дитини

Після народження дитини життя жінки змінюється настільки швидко, що іноді вона навіть не помічає моменту, коли починає жити лише для інших.

Дні наповнюються новими турботами, звичний ритм руйнується, кар’єра відходить на другий план. І якщо про втому молодих батьків говорять багато, то про іншу втрату — майже ні. Йдеться про відчуття себе. Про жінку, яка ще вчора керувала проєктами, приймала рішення, будувала бізнес або планувала професійне майбутнє, а сьогодні дедалі частіше ловить себе на думці: «Чи зможу я повернутися?»

Такі запитання звучать і зараз. Але десять років тому вони майже не були темою публічних розмов. Молодим мамам радили відкривати власну справу, шукати нові джерела доходу, проходити курси, розвивати особистий бренд. Здавалося, що достатньо знайти хорошу ідею — і життя швидко повернеться у звичне русло.

Та на практиці все виявлялося значно складніше.

У 2016 році в Україні почав розвиватися проєкт бізнес-сніданків для жінок. Він об’єднав тих, хто після народження дітей намагався знову знайти своє місце в професії. На зустрічі приходили підприємиці, юристки, маркетологині, фінансові консультантки, власниці малого бізнесу. Кожна мала поділитися досвідом і допомогти учасницям зробити наступний крок.

Серед запрошених спікерів була й психолог Ірина Кутова.

Її виступи відрізнялися від інших уже з перших хвилин. Поки більшість експертів говорили про розвиток кар’єри чи бізнесу, вона пропонувала поговорити про те, що зазвичай залишалося за кадром.

— Що сьогодні для вас найважче? — запитувала вона.

Це питання несподівано змінювало хід розмови.

Жінки майже не говорили про нестачу знань або досвіду. Вони не скаржилися, що не можуть знайти вакансію чи не знають, як відкрити власну справу. Натомість звучали зовсім інші історії.

Одна з учасниць зізнавалася, що вже кілька місяців відкриває сайт із вакансіями, але так і не наважується надіслати резюме. Інша говорила, що після трьох років декретної відпустки боїться навіть співбесіди, хоча колись керувала великою командою. Хтось уперше вголос вимовляв думку, яка довго не давала спокою: «Мені здається, що я вже не та людина, якою була раніше».

Пані Ірина не поспішала давати поради. Вона уважно слухала. За роки практики психологиня добре знала: за такими словами майже завжди стоїть не професійна проблема, а внутрішня.

Пізніше вона не раз згадувала, що саме ці зустрічі допомогли їй побачити закономірність. Більшість жінок, які приходили на бізнес-сніданки, були добре освіченими, мали досвід, успішно працювали до народження дітей. Їх не потрібно було вчити професії заново. Набагато важливішим було допомогти їм повернути впевненість у тому, що цей досвід нікуди не зник. Це спостереження поступово визначило і зміст її наступних виступів.

Розмова все рідше починалася з кар’єри і все частіше — з людини. Бо перш ніж будувати нові плани, варто було відповісти на інше запитання: чи дозволяєш ти собі знову повірити у власні сили?

Коли завершувалися виступи про бізнес-планування, маркетинг чи фінанси, у залі зазвичай відчувалося пожвавлення. Хтось поспішав занотувати нову ідею, хтось фотографував презентації, інші вже обговорювали між собою почуте. Здавалося, день іде за звичним сценарієм будь-якого бізнес-заходу.

Та варто було пані Ірині розпочати розмову, як атмосфера змінювалася. Вона не виходила до аудиторії з готовими відповідями. Не переконувала, що успіх залежить лише від сили волі. Не обіцяла, що життя можна змінити за одну зустріч. Натомість говорила про те, про що жінки рідко наважувалися говорити навіть із найближчими людьми.

Перші хвилини зазвичай були найважчими. У залі панувала тиша. Потім одна з учасниць несміливо починала розповідати свою історію. За нею — інша. І поступово ставало зрозуміло, що хоча кожна прийшла сюди зі своїм життям, своїми обставинами й професією, багато переживань дивовижно схожі.

Одна жінка згадувала, що після народження дитини перестала відповідати на дзвінки колег. Їй було соромно зізнатися, що вона боїться повертатися до роботи. Інша сміялася, називаючи себе «колишньою керівницею», хоча до декретної відпустки очолювала великий колектив. Третя говорила, що вже кілька разів записувалася на співбесіду, але щоразу знаходила причину не піти.

Ніхто не просив їх розповідати ці історії. Вони народжувалися самі, одна за одною. І, слухаючи їх, пані Ірина дедалі більше переконувалася: проблема майже ніколи не починається з ринку праці. Значно частіше вона починається в той момент, коли людина перестає бачити власну цінність.

Вона не поспішала коментувати кожну історію. Іноді достатньо було поставити кілька запитань, щоб жінка сама знайшла відповідь, яку давно шукала. У цьому, мабуть, і полягала особливість її роботи. Психологиня не намагалася вести людей за собою — вона допомагала їм знову почути себе.

Поступово розмова відходила від теми декретної відпустки. Виявлялося, що страх змін знайомий не лише молодим мамам. Він виникає щоразу, коли життя різко змінює напрямок. Народження дитини лише робить ці переживання особливо відчутними. Саме тому після таких зустрічей багато жінок говорили не стільки про кар’єру, скільки про відчуття полегшення. Вони раптом розуміли, що не залишилися наодинці зі своїми сумнівами.

Коли офіційна частина завершувалася, у залі ще довго ніхто не поспішав збиратися додому. Біля пані Ірини поступово утворювалося невелике коло людей. Хтось хотів продовжити розмову. Хтось просив порадити літературу. Інші просто дякували за можливість сказати вголос те, що роками залишалося невимовленим.

І ці хвилини найкраще показували, чому організатори знову запрошували її на наступні зустрічі. Справа була не лише у професійній компетентності чи досвіді. Вона вміла створити простір, у якому люди переставали боятися бути щирими. А це, мабуть, і є найважливішою передумовою будь-яких справжніх змін.

Пізніше бізнес-сніданки відбудуться в інших містах. Зміняться аудиторії, локації, теми виступів. Але щоразу повторюватиметься одна й та сама картина: після завершення програми жінки не поспішатимуть розходитися. Бо інколи найважливіша частина зустрічі починається вже після того, як вимикають мікрофон.

Минуло кілька років.

Бізнес-сніданки завершилися, учасниці повернулися до своїх міст, хтось змінив роботу, хтось відкрив власну справу, а хтось просто зробив перший крок, на який довго не наважувався. Для більшості це був лише один із етапів життя. Для пані Ірини — досвід, який багато в чому визначив її подальшу професійну діяльність.

Працюючи з молодими мамами, вона дедалі частіше переконувалася: життєві кризи майже ніколи не обмежуються однією подією. Народження дитини, переїзд, зміна професії, втрата роботи, розлучення чи вимушений початок життя з нуля — зовні ці історії дуже різні. Усіх їх об’єднує момент, коли людина перестає розуміти, куди рухатися далі.

Згодом до неї зверталися вже не лише молоді матері. Серед клієнтів були керівники, підприємці, люди творчих професій, ті, хто переживав складні особисті або професійні зміни. Проте в основі кожної роботи залишалося те, що пані Ірина побачила ще під час тих перших зустрічей: людині значно легше змінювати життя, коли поруч є хтось, хто не оцінює, не нав’язує готових рішень, а допомагає розібратися у власних думках.

Світ за цей час теж змінився.

Сьогодні дедалі більше компаній говорять про ментальне здоров’я співробітників. Роботодавці обговорюють повернення жінок після декретної відпустки, університети досліджують вплив психологічного стану на професійну реалізацію, а великі міжнародні організації наголошують на важливості емоційної підтримки у періоди життєвих змін.

Те, що колись звучало як тема окремої зустрічі для молодих мам, поступово стало частиною ширшої професійної дискусії.

Озираючись назад, легко помітити, що робота Ірини Кутової ніколи не обмежувалася лекціями чи консультаціями. Вона створювала простір для розмови, яка в той час була потрібна багатьом жінкам, але майже не звучала публічно. Іноді цього вже достатньо, щоб людина перестала почуватися самотньою у своїх переживаннях.

Можливо, саме тому багато учасниць згадували не окремі поради чи вправи, а відчуття, з яким виходили після зустрічі. Вони говорили про полегшення. Про те, що вперше за довгий час змогли чесно подивитися на себе без постійного відчуття провини або невідповідності чужим очікуванням.

У професії психолога важко виміряти результат цифрами. Його не завжди можна побачити одразу. Він проявляється пізніше — коли людина погоджується на нову роботу, відкриває власну справу, повертається до навчання або просто перестає боятися майбутнього.

Мабуть, тому історія Ірини Кутової — не лише про психологію.

Вона про людей, які в певний момент життя втратили впевненість у собі, але знайшли сили рухатися далі. І про фахівця, який у потрібний момент опинився поруч.

Денис Швець

Поділись


Новини партнерів